На вівтарі його влади 18+

Я бачу його ще біля входу. Мій пульс, який до цього був спокійним ритмом вечора, миттєво збивається, перетворюючись на тривожний набат десь у горлі.

Тільки не дивись туди. Не дай йому зрозуміти, що ти помітила.

Але він уже йде. Я відчуваю його наближення не зором, а шкірою. Повітря між нами стає густим, важким, наче перед грозою. Коли він зупиняється поруч, аромат його парфуму — цей проклятий сандал і терпкий тютюн — вдаряє мені в голову сильніше за будь-який алкоголь.

— Не думав, що Юля тебе запросить, — каже він.

Я повертаюся, і мій погляд натикається на його губи. Усередині все спалахує. Один спогад про те, як ці губи торкалися моєї шиї, змушує мої коліна зрадницьки затремтіти. Я стискаю ніжку келиха так, що біліють пальці.