Кінець легенди Казанови

«Я поважаю тих, чиє серце — це затишна гавань для когось одного. Світ взагалі звик ділити людей на вірних та грішних, і здатність однолюбів бачити весь всесвіт в одній людині викликає в мене щире захоплення. Це красивий шлях, і я не смію його судити. Проте маю надію, що й світ не поспішатиме з вироком для мене, адже моє життя — це не колекція трофеїв, а історія любові. Моя душа не вміє любити вполовину. Я щиро, до денця, кохав кожну жінку, яка залишала слід у моєму житті. Хтось скаже, що не можна ділити серце на багатьох. А я скажу, що воно просто збільшувалося з кожною новою зустріччю, залишаючись неподільним для кожної окремо. Моє серце здатне вмістити цілі світи одночасно, не зраджуючи почуттів до жодної з них. Ми всі створені з різного тіста. Я такий, який є, і я не збираюся виправдову