…знаєте, на що схоже писати гумористичне фентезі? У професії вчителя є такий термін як “ситуація успіху”, коли вчитель дозволяє учню прожити хороші емоції, вдалі ситуації, щоб він повірив у себе. Так ось, писати гумористичне фентезі дуже схоже на це. Я створюю щось хороше для себе, щоб повірити, що життя не таке вже й погане. І разом зі мною цю “ситуацію успіху” проживають читачі. 

Тод як написання антиутопій схоже на те, коли кругом тебе поле з розбитого скла і ти розумієш, що щоб ти не робила - все одно наступиш на скло. “Прийняття” того, що…ось воно - дно. Якщо я просто дивитимусь, мені не буде боляче. Але я стоятиму на місці. Але якщо я зроблю крок - мені буде так боляче, що перехопить подих. Але принаймні там, десь там, після всього цього скла буде трава. Зелена трава, по якій можна буде спокійно йти. 

На днях мене спитали, чому я не просуваю   “Сейв” . Можливо саме тому. Не всім людям потрібно ходити по склу кожен свій день. І якщо боляче мені, це не означає, що має бути боляче ще комусь. Така собі філософія емпата. Тому ні, я не переймаюся, що ви не читаєте її. Аж ніяк. Це не та книга, яку я хочу просунути. Аж ніяк. Просто є книги, які мають бути написані. І  Сейв так само, як і колись  Ейлінг належать саме до таких книг. 

Не знаю, чи читаєте ви її зараз… але якщо вам боляче - дозвольте собі це відчувати. Дозвольте собі відчути цей біль, виплакати, викричати, щоб одного прекрасного дня ви змогли його відпустити. 

— Що не так…? — Хаус підскочив ближче, вдивляючись у моє зблідле обличчя. 

— Я не можу їй нічим допомогти, Хаусе, — ледве зумла вичавити з себе, розглядаючи кров, яка стікала з її волосся.  — Її треба оперувати. 

— Тоді йди оглянь Солта,  — неочікувано  спокійно кинув чоловік й став відтягувати мене від тіла, щоб я не бачила її.  Але варто було йому затулити собою дівчину, як датчик на її зап’ясті почав пищати. 

— Сая!!! — зірвалося з моїх губ, коли я знову кинулася до її тіла. 

Мої пальці миттєво переплелися в замок. Я всією вагою натиснула на її грудну клітку, намагаючись запустити це прокляте серце та змусити його знову битися. Раз, два, три, вдих... Я ломилася в її груди, намагаючись пробити грудну клітку. Знову й знову штовхала в неї повітря, судомно задихаючись від браку кисню. Але вона все одно стала мертвенно блідою. Ніби той дощ за стінами Дарксоулу, став текти по її венах. Такий же крижаний та мертвий. 

Серія “Неонова”:

1.Ейлінг

2.Сейв

Бонус “Неонова” (вірші з книг)