Розмова Олі з Андрієм крізь сльози...

Вітаю, любі букнетівці!❤️

Запрошую на оновлення яке уже у ваших книжечках:

— Поясниш мені, що це було?

Ну... все, Олю.

Ковтаю. І повільно повертаюся до нього. Складаю руки поперед себе і... кліпаю.

—Що саме? — тисну з себе усмішку. Бо коли не знаєш, що сказати, можна хоча б прикинутися декоративною лялькою з очима здивованої сови.

—Ти знаєш італійську. — Це він запитує чи констатує?

Киваю переляканою пташкою.

Сердечко в грудях знову зривається в галоп і норовить вискочити через горло, поки Олексійович скорочує між нами відстань.

—У мене тітка в Італії. — відповідаю тихо.

Хай йому зле не буде, від інших чоловіків пахне псиною, бензином або божевільним бажанням розповісти про футбол, а від цього пахне так, що мозок починає працювати з перебоями. Несправедливо. Людина з таким характером мала б пахнути хоча б керосином...

—Скільки тобі років, Олю? — Його погляд такий, ніби брехати в нього на очах заборонено законом.

—Двадцять. — сльози підступають до виходу без причини. І якого лиха — я не знаю.

Хоча знаю: мене зараз морально пресують і тому... я почуваю себе в цю мить губкою, з якої вижимають вологу.

Зволожую губи, запускаю очі під лоба, як ракету на орбіту і... додаю полум'я важким видихом.

—Чого ти зараз плачеш?

— Андрію Олексійовичу, ви вчора мене звільнили! "Для чого?" питання. Щоб запропонувати стати вашою нареченою? Так я стала. Зараз ви що хочете від мене? Після спільної ночі запитати скільки мені років? Я відповіла. Вам мало і тепер ви хочете знати чого я плачу, коли на мене тиснуть психологічно! 

"ПОПЕЛЮШКА ДЛЯ МІЛЬЯРДЕРА"

Обіймаю кожного!

Мирного неба!❤️

Ваша Тая)