Всередині гуртожиток являв собою звільнені від вантажу складські полиці, розташовані вздовж стін і в центрі приміщення — від підлоги до стелі. Саме на них облаштували ліжка. Мабуть, спочатку тут мешкали майже всі перші поселенці, але тепер жили лише мій колега зі складу Марк, інженерка Сельма та Трейс, якого я ще жодного разу не бачила й навіть не уявляла, чим він займається. Усі ці імена були зазначені на дошці біля входу. Очевидно, таким чином тут складали графік прибирання між мешканцями.

Взявши стандартний спальний набір, я розклала його на одній із нижніх полиць.

— Не густо, зате не на вулиці, — пробурмотіла я собі під ніс, розправляючи щільну сіру ковдру на металевій полиці стелажа.

Моє «ліжко» трохи поскрипувало, коли я на нього сідала, а в повітрі гуртожитку пахло сушеними травами, металом і застояним гірким запахом мастила. Зате в мене з’явився власний, хай і крихітний, простір. Поклавши в ногах акуратно складені запасну сорочку та штани, я відчула дивну гордість: я облаштовуюся.

Читати далі: Другий шанс. Чуже тіло