Ось і літечко прийшло!☀️ Хоч погода більше весняна, але ж все одно літо. Я його люблю найбільше. А ви? 

Таку цікаву картинку Джеміні зробив.❤️ Я просто замовила йому фентезійний пейзаж про перший день літа, а він он скільки цікавого намалював. І надпис в арці — дуже ефектно.❤️

Ну і раз я вже тут, то додам трохи візуалів до останніх розділів. Нові чекайте завтра.

Ліадайн прийшла в гості до архімагеси Тіррени й познайомилася з племінницею Дема.

Сваррі слухала так уважно, ніби я переказувала їй сюжет пригодницької книги. Коли я закінчила, вона несподівано запитала:

— Дядько Дем тебе не ображає? Якщо що — кажи, я на нього вплину.

Ми з бабусею Тірреною розсміялися в один голос.

— Ні, він добре до мене ставиться.

Сваррі задумливо гризла печиво.

— Я так хочу вже теж в академію. Скоріше б вирости!

Я мимоволі потягнулася до неї й поправила пасмо темно-рудого волосся, яке вибилося їй на очі. Сваррі навіть не сіпнулася — лише продовжила жувати печиво й дивитися на мене своїми яскравими блакитними очима. І в цей момент у голові раптом промайнула дивна думка. Ця дівчинка може виявитися моєю двоюрідною сестрою. І, що найдивніше, мені ця думка сподобалася.

— Не спіши виростати. Дитинство дуже швидко закінчується.

Ліадайн натренувалася з архімагесою Тірреною і тепер відпочиває.

Коли я нарешті лягла спати, за вікном уже давно стемніло остаточно, а в гуртожитку майже стихли голоси. Я лежала під ковдрою й думала про те, що магія нарешті почала мене слухатися. І це не могло не радувати. Це давало надію, що я приживуся в Муірні і він стане мені справжнім домом.

Читати: "Академія Мірравель. Назустріч таємницям" 

Що сталося з Даромиром і чому він відштовхнув Квітославу знову — в останньому розділі.

Я відкинувся на спинку дивану і заплющив очі. Плече палало дедалі сильніше. Темрява рвалася назовні, дряпала зсередини ребра, змушувала стискати зуби. І попри здоровий глузд мені хотілося, щоб Квітослава зараз була поруч. Щоб підійшла ближче і торкнулася пальцями мого плеча — легко, обережно. Щоб її тепло знову заглушило цю кляту темряву хоча б на кілька хвилин.

Я нервово засміявся й зробив ще ковток вина. Який же я ідіот! Я сам прогнав її. Сам сказав не приходити. Сам тікав від неї кілька хвилин тому, ніби вона могла бути небезпечнішою за демонічних відьмаків. А тепер сидів у темному підземеллі й мріяв лише про те, щоб вона була поряд.

Але Квітослави поруч не було. І я прекрасно розумів — я не маю права її до себе підпускати. Навіть якщо хочу цього більше за життя.

Читати: "Квітка для проклятого" 

Запрошую до моїх соцмереж:

✨ТГ-канал про мої книги

✨ТГ-канал з обкладинками й артами

✨Інстаграм

✨ТікТок