Розділ 11.2

Бабуся Тіррена не витрачала час на довгі вступи. Поставивши посох до стіни, вона одразу взялася до справи.

— Бойова магія — це не тільки про силу, — сказала вона, повільно проходячись кімнатою. — Це також про розуміння тактики бою і про контроль.

Я мовчки кивнула. Я вже чула це від Нейда.

— Зараз ми будемо вчитися підкорювати вітер. Виставляй щит.

Я слухняно активувала щит перед собою. Бабуся Тіррена зупинилася посеред зали й легко змахнула рукою. Повітря в кімнаті раптом різко змінилося — я відчула це шкірою. Ніби вітер піднявся й почав збиратися навколо неї.

А потім потік зірвався вперед. Швидко. Різко. Без жодного зайвого руху.

Я мимоволі напружилася, коли потужний порив ударив в мій щит, але відчула лише, як він трохи здригнувся.

— Контроль, — спокійно сказала бабуся Тіррена. — Завжди контроль. Вітер хороший тим, що він швидкий і гнучкий. Ним ти можеш легко збити з ніг противника, не наносячи сильної шкоди. Це у випадку, якщо тобі потрібно лише зупинити противника, а не покалічити.

Вона показала ще кілька прийомів. Десь вітер працював як ударна хвиля, десь — як різкий, холодний потік. Один раз вона закрутила повітря в щільну спіраль, і я навіть звідси відчула силу, яка в ній стискалася.

Потім настала моя черга. Перші спроби вийшли не надто вдалими. Вітер слухався мене охоче, але занадто різко. Замість точного потоку я двічі створила майже маленький буревій, від якого в Сваррі розтріпалося волосся.

— О! Оце мені подобається! — захоплено вигукнула вона.

— А мені — не дуже, — пробуркотіла бабуся Тіррена.

Я спробувала ще раз. Повільніше. Точніше. Цього разу вийшло краще — потік повітря вже не розлітався в різні боки, а бив саме туди, куди треба.

— Ось. Вже значно краще, — схвально кивнула бабуся Тіррена. — В тебе дуже багато сили. Навіть занадто для твого рівня підготовки. Через це магія іноді поводиться грубіше, ніж треба.

— Я вже помітила, — пробурмотіла я, дивлячись на перекинуті стільці після моїх атак.

— Опанування всіх чотирьох стихій — річ непроста. Багато магів узагалі не вміють нормально користуватися всіма. Зазвичай добре даються вогонь і повітря. Вода — теж часто, але переважно в застиглому вигляді. Сніг чи крига. А от земля… — вона похитала головою. — Земля найскладніша. Важка, вперта стихія. Її непросто змусити рухатися так, як тобі потрібно.

Я слухала уважно, ловлячи кожне слово.

— Також людям часто легко дається електрична магія, але вона окрема, не стихійна. Якщо навчитися об’єднувати всі чотири стихії в одну атаку… — бабуся Тіррена посміхнулася трохи хитро, — тоді можна досягти дуже цікавих вибухових ефектів.

Я мимоволі уявила це — одночасний удар усіх стихій — і відчула, як всередині прокидається справжній азарт.

— А ви володієте цією об’єднаною силою, бабусю Тіррено?

Старенька усміхнулася так, ніби питання її навіть потішило.

— Звісно. Я ж колишній імператорський бойовий маг.

Сваррі, яка до цього сиділа тихо, одразу подала голос:

— Колишніх імператорських бойових магів не буває.

І захихотіла.

Бабуся Тіррена подивилася на неї з таким теплом, що я мимоволі усміхнулася теж.

— Моя розумничка.

— А хто такі імператорські бойові маги? — поцікавилася в неї.

— Елітний підрозділ. Найбільш сильні маги, що захищають самого Імператора. Не армія, а саме охорона.

Я тихо видихнула.

— Мабуть, це велика честь.

— Так. Але я не дуже довго служила Імператору. Все ж мені хотілося сім’ї, а служба заважала цьому. Але я не жалкую. Моє життя було насиченим і цікавим.

Після невеликого перепочинку бабуся Тіррена почала пояснювати мені нюанси портальної магії — в мене з нею були певні проблеми. На диво, пояснювала бабуся Тіррена дуже зрозуміло. Значно зрозуміліше, ніж наш викладач. Вона не закидала мене купою сухої теорії, а одразу показувала логіку. Як саме будуються схеми. Чому одні лінії замикаються саме так. Як розраховувати обсяг сили, щоб портал не вийшов нестабільним.

І раптом усе стало значно ясніше. Я почала бачити не просто набір символів, а систему. Перший портал під її наглядом вийшов майже відразу. Я перемістилася в сусідню кімнату й ледве не врізалася в диван, ступивши вперед по інерції.

— Уже непогано, — заявила бабуся Тіррена. — Ще трохи практики — і перестанеш лякати меблі.

— Меблі самі винні, — буркнула я, потираючи коліно.

Поступово ставало легше. Я тренувалася переходити між різними кімнатами будинку, змінювала відстань, намагалася точніше будувати схеми. Помилки ще були, але тепер я хоча б розуміла, чому вони виникають. І мене це радувало. З бабусею Тірреною моє навчання пішло краще.  

Три години пролетіли настільки швидко, що я помітила це тільки тоді, коли бабуся Тіррена нарешті заявила, що на сьогодні досить. До того моменту я вже відчувала приємну втому в усьому тілі. Ми піднялися нагору разом зі Сваррі. Та дорогою без упину щось говорила про бойову магію й про те, що вона теж хоче навчитися створювати портали. Бабуся Тіррена час від часу пирхала, заявляючи, що спочатку Сваррі треба навчитися не забувати, де залишає свої речі, а вже потім думати про просторову магію.

Щойно ми вийшли у вітальню, у передпокої почувся шум — грюкнули двері, долинули голоси. Сваррі одразу зірвалася з місця.

— Вони прийшли!

У будинок зайшли одразу кілька людей — чоловік і жінка, і літня пара. Очевидно, батьки Сваррі та її бабуся з дідусем. Усі швидко познімали верхній одяг, впускаючи в будинок холодне зимове повітря.

І от тоді я вперше за вечір відчула себе трохи незручно. До цього моменту все було просто: тренування, розмови, чай, жарти Сваррі. А тепер я раптом дуже ясно усвідомила, що стою посеред чужого дому серед чужої родини, яка дивиться на мене з цілком природною цікавістю.

— Це Ліадайн, — представила мене бабуся Тіррена з легкою посмішкою на обличчі. — Дочка Кетти.