Ось і навчав час прощатися з історією "Купуючи правду, продаю брехню". Мені буде дуже не вистачати того, як я писала цю книгу, як переживала емоції разом із героями, як розвивала їх та робила кращими. Згадую, наскільки беземоційно Анна описувала події у перших листах, і як же вона страждала в кінці, як вона нарешті навчилась говорити про те, що відчуває. Як Джаред нарешті зняв рожеві окуляри та почав нести відповідальність за свої дії, наважився зізнатися у своїх почуттях та взяти відповідальність.

Мої неідеальні персонажі. Наробили стільки помилок, однак змогли все виправити. Навчились розмовляти словами через рот. Анна нарешті зрозуміла, що гроші – це не головне у житті, що є речі, які не купиш за гроші. А Джаред, що люди, які не мали нічого, різнятися від тих, хто мав усе.

Я підняла багато соціальних питань. Питання про репродуктивне насилля, фізичне насилля, стосунки батьків та дітей, соціальну нерівність та інше. Я хотіла, щоб ця історія стала не банальним любовним романом, а чимось значно більшим. Щоб мої читачі чомусь навчились у героїв, про щось задумались та щось змінили, якщо досі робили якісь помилки. Творчість на те й існує, щоби породжувати роздуми у головах тих, хто її сприймає. Книга без глибоких сенсів – це розважальна вистава, де персонажі – клоуни. Книга із глибоким сенсом – це школа життя, де персонажі – вчителі.