Хай.

Сьогодні я виклала останні два розділи «Вічність у стрілках»

І це означає одну дуже дивну річ: ця книга завершена.

Чесно? Я досі не до кінця це усвідомлюю. Бо поки писались розділи, здавалося, що «Часовий маяк» просто існує десь поруч і постійно підкидає нові тріщини в реальності, нові діалоги, нові “а що якщо?..”. А тепер Мирон нарешті відпустив механізм. І я, здається, теж.

Ця історія вийшла дуже дивною, дуже тихою місцями, дуже філософською і місцями такою, ніби годинники знають про людей більше, ніж люди про себе 

І мені тепер страшенно цікаво:

✨ Які у вас загальні враження від книги?

✨ Які моменти або розділи запам’ятались найбільше?

✨ Яка аномалія/ідея зачепила найсильніше?

✨ І як вам фінал?

Бо для мене ця історія була схожа на механізм, який поступово почав говорити не про час. А про людей, які бояться зупинки, тиші, повторення і самих себе між “тиками”.

Дякую всім, хто читав, коментував, чекав нові розділи і жив у цьому дивному Маяку разом зі мною ?