Привіт, любі ❤️ 

Оновлення роману "Зіграємо в кохання?" вже на сайті!! :) Нарешті Розалінда (і ви❤️) дізнаєтесь ймовірну причину, чому ж таки Алан погодився на цей шлюб. Додаю Вам трохи візуалу та уривок до двадцятого розділу ^^ Дякую, що читаєте ❤️ 

Я не розумію, що мене зараз дратує більше. Його відвертість, чи те, що вона занадто пізно почала проявлятися. Що такого може бути, щоб Алан не хотів говорити? Мені жодної ідеї не приходить в голову. 

— Розі, я зараз реально відстану від тебе, — Алан знову наздоганяє мене.

— Трагедія яка.

— Ти завжди така «приємна», коли злишся?— Ні, іноді я ще гірша.

Він тихо сміється собі під ніс, але швидко замовкає, коли бачить мій погляд.

Я зупиняюсь біля старого зеленого будинку з білими віконницями й кілька секунд просто дивлюсь на нього. Адреса співпадає.

— Це тут? — тихіше питає Алан.

— Напевно.

Чомусь раптом стає страшно. Я не бачила бабусю років… сім? Вісім? Після тієї історії у школі вона навіть слухати мене не хотіла.

Мій брат вкрав гроші у однокласника, заради забави, а коли директор викликав батьків, то я це підтвердила. Всі чекали, що я покрию його, але я не змогла. І відтоді бабуся вирішила, що я «не вмію бути сімʼєю».

Досі пам’ятаю її слова:

«Рідних не здають».

Я повільно видихаю й натискаю на дзвінок, і за кілька секунд за дверима чути кроки, а ще за секунду двері відчиняються.

— Господи Ісусе… — жінка переді мною поправляє окуляри. — Це що, кінець світу?

Я нервово усміхаюсь.

— Привіт, бабусю.

Вона кілька секунд просто дивиться на мене. Потім переводить погляд на Алана.

— А це хто?

— Мій чоловік.

— Фальшивий чи справжній?

Я аж давлюсь повітрям. Алан тихо кашляє поруч.

— Бачу, чутки сюди доходять швидше за інтернет, — бурмочу.
 

Ось такі ось справи :) Наступний розділ від імені Алана (до речі, перший за всю книгу). Чекайте на оновлення ❤️ Всіх міцно обіймаю ❤️

п.с. Ваша авторка дуринда тільки помітила, що 19-ий розділ був чорнеткою з купою помилок:) Вже все виправила ❤️