Перший тиждень вони з Крейоном ще намагалися дотримуватися пристойності й вечорами сиділи в їдальні за нашим спільним столом разом зі мною та Марком. Ходили з нами милуватися природою біля стін поселення й говорили всілякі дурниці.

Але напруга між ними не спадала, а лише зростала. Вони постійно переглядалися, завмирали, торкаючись руками одних і тих самих приладів, здригалися після цього, а невдовзі почали непомітно вислизати, воліючи залишатися удвох. Було очевидно, що ми їм лише заважаємо. Вони вибудовували якесь власне спілкування, що складалося з дотиків, сигналів і розмов. І в ньому вже не залишалося місця для друзів.

Дивлячись на те, як стрімко розквітає їхній роман, я щиро раділа за Аманду, але в душі дедалі частіше ворушився легкий смуток. А разом із ним зростала незручність. Цей «ефект весни», який змусив нашу докторку червоніти, несподівано подіяв і на Марка.

Читати далі: Другий шанс. Чуже тіло