Очі Роду. Роздуми про долю циклу.

Привіт. Коли пишеш продовження історії, дуже цікавим завжди виявляється момент, у який та історія перестає бути просто “наступною пригодою героїв” і починає виростати в щось більше. Або інше.

Перший том «Очей Роду» для мене був історією відкриття: герой тільки починав бачити той прихований світ, який завжди існував поруч. А ось обриси другого вже зараз показують щось інше. Тут уже не стільки герой дивиться на магічний світ, скільки сам магічний світ починає дивитися на нього у відповідь.  І не можу сказати, що цей погляд завжди сповнений любові.

Масштаб стає більшим, правила - складнішими, зв’язки між персонажами й силами - глибшими, а кожне рішення починає тягнути за собою не лише особисті, а й значно більші наслідки. А те, що в першому томі здавалося дещо казковим і таємничим зараз місцями перетворюється на речі набагато більш похмурі.

І навіть зараз я все більше розумію, можливо, надто складну задачу для вашого покірного слуги: не загубитися в щупальцях ниток, що навсібіч розбігаються з ядра нової історії. Щоб кожна нитка гарно вляглася в полотно історії і порадувала не тільки мене, як свого автора, а, звісно, і вас також. 

Ну і для затравки, як зазвичай, лишу вам цю ілюстрацію.