Зазвичай я пишу легке романтичне фентезі з гумором. Але іноді стається щось, що пробиває навіть найбільш оптимістичний настрій.

Я більше не можу дивитися на ці «випадкові» відео з порятунком тварин у ТікТок, не бачачи за ними холодний розрахунок. Це оповідання — мій маніфест про наболіле. Це спроба зазирнути в голову людини, для якої чуже страждання — лише «золотий кадр».

Це не про магію. Це про те, як цифрові алгоритми з’їдають нашу людяність.

«Серце не камінь. Сповідь антигероя» — невелика, але дуже гостра історія, яка, сподіваюся, змусить нас усіх трохи інакше дивитися на «лайки» під відео з тваринами.

Буду вдячна за ваші думки в коментарях . Це той випадок, коли мені справді важливо почути ваш голос.