Самотність вже накриває

Щось частіше у житті зі мною так буває,
Кохання повз,стороною мене минає!
Доля мотузкою,кружляє над головою мені,
Та сльози розпачу,зриваються тихим дощем!

Там кілометри,немов павутиння розкидане,
Не дає змоги,знайти коханої собі людини!
Витримати не зможуть,ці відстані жахливі,
Краще знайти інше,чим в сподівання вірити!

Блукаючи одному вуличками де немає світла,
В блакитних очах,вся Надія остаточно зникла!
Червоним слідом,в образах у серці заселила,
Що несподівано знайду,своє щастя завітне!

Не треба бути сліпим,щоб бачити людей повз,
Кожна з них готова,ніж дістати перед тобою!
Тихими посмішками,довіру твою зруйнувати,
Вщерть нанести рани,немов хижак нападає!