Ось і перегорнуто останню сторінку історії Марата, Майї, Костянтина та Софії. Писати цей епілог було водночас радісно і трохи сумно, адже за цей час герої стали для мене справжньою родиною.
Ми починали з холодних шифрів, втеч та страху, а закінчили шумом океану в Ітакаре та дитячим сміхом на двох скелях. Ця книга про те, що навіть найміцніший «асфальт» у душі може прорости квітами, якщо знайдеться правильна людина.
Дякую кожному з вас за ваші коментарі, «зірочки» та підтримку. Ви були моїм головним натхненням у моменти, коли сюжетні вузли здавалися занадто заплутаними.
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати