"Спряжіння". Рецензія

«Спряжіння. Втрати та здобутки»  https://booknet.ua/book/spryazhnnya-vtrati-ta-zdobutki-b446367 - перша частина пригодницького роману Вадима Сухобруса.

Це історія про попаданця з нашого часу в альтернативну реальність 17-18 століття. Події відбуваються в королівстві Русь зі столицею в Києві, а Московія – це окрема ворожа держава.

Головний герой, який втратив пам’ять, поринає у вир політичних подій, пов’язаних з замахом на монарших осіб. Всі в ньому впізнають знатного лорда Артура Берлінгтона, чий маєток знаходиться поблизу Одеси. Головний герой не відчуває себе комфортно в тілі лорда, але старається грати його роль, бо з’ясовує, що сім’я Артура Берлінгтона в економічній скруті, батько і брат Артура померли при не до кінця з’ясованих обставинах, і навести порядок з фінансами і положенням матері Артура і трьох його сестер більше нікому. Він виводить на чисту воду шахраїв, що роками обкрадали Берлінгтонів, формує навколо себе команду з вірних йому людей, покращує фінансовий стан сім’ї і готовиться до виїзду у світ.

У першій книзі він три рази рятує королеву від замаху, опиняючись в необхідному місці в необхідний час і проявляючи спостережливість і гарне володіння зброєю.

Хто такий головний герой насправді – основна загадка твору, яка не розкривається в кінці першої книги, а навпаки ще більше обростає цікавими подробицями.

Перший раз я прослухала твір в аудіорежимі, потім вже звертала увагу на окремі моменти при читанні. В аудіо-форматі текс краще сприймається, ніж при читанні, бо має дуже довгі діалоги, які представлені в максимально наближеній до реальності формі. Текст, особливо його початок, має багато розірваних фраз, розділених трьох-крапками. Оповідь іде від першої особи, формуючи великі абзаци роздумів. Багато уваги приділено фінансовим подробицям, в яких загрузає герой і читач разом з ним. Все це робить текст дещо «важковаговим», але формує специфічний авторський стиль.

Головний герой (буду його так називати, бо Артур він чи Максим, чи скоріше ні той ні інший) знаходиться в центрі. Склалося враження, що всі прожектори направлені на нього. І є лише дві миті, коли він спостерігає за Надін. Тоді світло на сцені переводиться у її бік. Всі інші герої в тіні і працюють на те, щоб показати який головний герой вправний і розумний. Він компетентний у всіх областях, крім танців і верхової їзди. Але НЕкомпетентність ця тільки на словах. У сідлі і на балу в першій книзі читач його не бачив. Він легко дає поради всім незалежно від статусу, в тому числі і королеві, поводячи себе з нею більш нахабно, ніж з будь якою іншою особою. Він копія Артура Берлінгтона ззовні, але дуже на нього не схожий всередині. Місцями його «правильність» відверто дратувала.

Щодо жанру поки нічого не можу сказати. Вірогідно оце «спряжіння» і є фентезійним моментом, але в першій книзі навіть натяку немає, що це слово означає.

В описаному світі немає електрики, що цілком імовірне для 17-18 століття, але є якійсь інший вид енергії, на якій їздять поїзди, ходять кораблі і отоплюються будинки. Ці особливості в першій книзі не мали ніякого значення для сюжету. Не було б їх, був би паровоз або пароплав – нічого б не змінилося. Отже необхідність таких особливостей поки неясна.

Є один момент, який ріже око. Я нарахувала приблизно 25 днів подій (плюс-мінус 2-3 дні) і виходить, що короля відспівують у соборі на 23 день від його смерті. Якійсь час його тіло пролежало в потопленому кораблі, але пірнальники його витягнули десь в першій половині твору. На вулиці приморська літня спека. Враховуючи увагу автора до подробиць, бажано в тексті якось показати, яким чином тіло вдалося зберегти для показу підданим на відспівуванні. Також є ще вагомий момент, - це релігія. Герой згадує переважно «смугастого» чорта, але йому дозволено, бо він попаданець. Але мати і сестри за два тижні перебування героя в маєтку жодного разу не з’їздили на службу. В описаний період церква мала вагомий вплив на життя країн Європи. Альтернативна реальність стосуються тільки Русі і Московії. Франція, Португалія, Англія в наявності. А серед героїв тільки бувший солдат обіцяв сходити на службу і короля відспівують в соборі. Всі інші герої про церкву і не згадують.

В тексті два рази зустріла слово «батюшка»  в сенсі «тато» і один раз підлога стала чоловічого роду, але це не суть важливо і легко виправляється.

Є момент, який мене зацікавив найбільше, бо працює гарним гачком для читача, що буде спонукати читати далі, і дає надію, що твір в продовженні виявиться більш актуальним для нашої дійсності, ніж виглядає на початку.  Це згадка про полон в Московії і проблема з ногою у головного героя. Ще тільки б дізнатися, що воно означає – оте спряжіння, то можна було б і ідею твору сформувати.

Рецензія написана в рамках безстрокового марафону https://booknet.ua/blogs/post/363457