Додано
02.04.26 13:03:42
Загублена серед зірок✍️✍️
Чекайте у нових оновленнях «Загублена серед зірок»:
Як Іриска прийматиме нову реальність і те, що повернути минуле буде не так просто. А також, хто намагався її втішити... Можливо, вони нарешті поговорять про те, що відбулося на «Фантом-2»?
Чекаю на ваші враження в коментарях. І дуже вдячна моїм вірним читачам, які підтримують вихід кожного розділу. Дякую вам за це❣️❣️❣️


Я мовчки підійшла ближче. Руки безсило звисли вздовж тіла, і я просто вперлася чолом йому в груди. Без слів. Без сил.
Сльози пішли самі. Спершу тихо, зрадливо, а потім гучніше. Тіло здригалося, ніби з мене виймали напругу хвиля за хвилею.
— Зрозуміло… справи хр*нові, — глухо мовив він.
Я відчула його руки на спині — спочатку легкі, обережні, а потім упевненіші, коли я вже не стримувалась і просто ревіла. Схоже, з мене виходило все: втеча від Хижня, страх, розгубленість, оця проклята надія, що спалахнула й одразу згасла. Здається, я плакала вперше. Або принаймні вперше так, що це, можливо, запам’ятається.
— Зовсім нічого? — тихо спитав він.
Я лише похитала головою.
Тоді Кара обійняв мене всім тілом і притис до себе, як чорна діра, що поглинає планету. І що важливо — планета була не проти. Мої руки самі обвили його, вчепилися, ніби це єдине, що зараз тримає мене в реальності.
Якийсь час ми так і стояли мовчки, замкнені в коконі обіймів. Я вже майже перестала помічати сторонні звуки, коли крізь них прорізався голос.
— Розрахунки проведені, — пролунав поруч голос Бантика. — Час повернення Іриски до норми може скоротитися на тридцять відсотків за наявності морозива.
Я ледь відвела голову й глянула на дроїда. Посмішка вирвалася сама, ще крізь сльози.
Бантик стояв поруч і вивів на екрані свою наймилішу міну — майже як справжня людина, що намагається підтримати.
— Ти не повинна зневірюватися, — мовив Кара. — Для нашої радості в нашому користуванні ціла галактика. І навіть більше. Десь там обов’язково знайдеться щось і про тебе.
Я підвела на нього заплакане обличчя…
Сльози пішли самі. Спершу тихо, зрадливо, а потім гучніше. Тіло здригалося, ніби з мене виймали напругу хвиля за хвилею.
— Зрозуміло… справи хр*нові, — глухо мовив він.
Я відчула його руки на спині — спочатку легкі, обережні, а потім упевненіші, коли я вже не стримувалась і просто ревіла. Схоже, з мене виходило все: втеча від Хижня, страх, розгубленість, оця проклята надія, що спалахнула й одразу згасла. Здається, я плакала вперше. Або принаймні вперше так, що це, можливо, запам’ятається.
— Зовсім нічого? — тихо спитав він.
Я лише похитала головою.
Тоді Кара обійняв мене всім тілом і притис до себе, як чорна діра, що поглинає планету. І що важливо — планета була не проти. Мої руки самі обвили його, вчепилися, ніби це єдине, що зараз тримає мене в реальності.
Якийсь час ми так і стояли мовчки, замкнені в коконі обіймів. Я вже майже перестала помічати сторонні звуки, коли крізь них прорізався голос.
— Розрахунки проведені, — пролунав поруч голос Бантика. — Час повернення Іриски до норми може скоротитися на тридцять відсотків за наявності морозива.
Я ледь відвела голову й глянула на дроїда. Посмішка вирвалася сама, ще крізь сльози.
Бантик стояв поруч і вивів на екрані свою наймилішу міну — майже як справжня людина, що намагається підтримати.
— Ти не повинна зневірюватися, — мовив Кара. — Для нашої радості в нашому користуванні ціла галактика. І навіть більше. Десь там обов’язково знайдеться щось і про тебе.
Я підвела на нього заплакане обличчя…
Хтось помітив шість пальців?☺️
Белла Ісфрелла
700
відслідковують
Інші блоги
Відповідь на флешмоб, на який мене викликав LibertyFox . Виклик прийняв. Вірш автобіографічний, прошу не шукати якісь паралелі з іншими людьми. Вподобайки ставлю щедро, в коментах медочком ллю, Розсипаюсь
Щось останнім часом понеслося... чи то тут завжди так було... Але стає сумно, коли люди, насамперед автори, письменники й просто люди - творчі, дозволяють собі переходити на особистості, безпідставно ображати та ще й вважати,
Вітаю! ฅ^•ﻌ•^ฅ Мабуть більшість з Вас знають, хто така Ірина Бібік! Як це зазвичай буває? Хтось помітив іншого автора через книжки!
Незнайома, притягуюча, мила, невідома… Саме такі думки виникали в Діани про цю дівчину. Підколки Союна раптово припинилися, і так само раптово з’явилася вона. Тепер хлопець майже не звертає уваги на Діану —
Вітаю вас, мої любі — уявні й реальні читачі! Давненько я не балував вас екскурсіями Дніпром і не водив чарівними вуличками мого міста. Сьогодні хочу познайомити вас з одним надзвичайним, майже неймовірним місцем. Є
16 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️✨❤️
Як квіточка світиться ❤️ Це просто неймовірно ❤️
♥️♥️♥️
❣️❣️❣️
Вітаю! Нехай кількість підписників росте щодня. Успіхів і багато читачів
Вітаю з 700 підписників! ❤️ А візуали як завжди чудові!
Вітаю із 700 підписників і бажаю досягти ще більшого успіху ✨✨✨
Неймовірно класні візуали.❤️❤️❤️
Вітаю з 700! ❤️❤️❤️
700 - вау. Але героям треба ще більше =) Вони того варті!
❤️❤️❤️
Вітаю з гарною цифрою ❤️❤️❤️
Вітаю з 700 підписниками!!!
✨✨✨
❤️❤️❤️
Чудова книга ❣️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати