Дякую за 10 тисяч прочитань ❣️

Все, що я можу сказати - ого!!! Дякую вам, люди! Дякую платформі Букнет за конкурс Код Всесвіту, що звернув увагу читачів на мою "Фрагму"! Дякую за коментарі, що просто гріють душу!

А тих, хто ще не взяв участь в божевільній подорожі безіменного героя, запрошую! Таємниці, пригоди й нестримна фантазія автора гарантовані! ♥️

КНИГА ЗАВЕРШЕНА!

У міру того, як я наближався до вказаних дверей, наростало моє хвилювання. План був простіше нікуди — прийти та розібратися. Чомусь мені тільки зараз спало на думку, що, можливо, це не найкраща ідея...

Панель спалахнула зеленим. Я рішуче відчинив двері й завмер.

«Кімната» була скромними царськими палатами з гобеленами, розкішними меблями з білої деревини, каміном, декоративними композиціями зі зброєю тощо, що, втім, якраз мене не здивувало. Здивувало мене, що в глибині цієї пишноти за широким письмовим столом сидів я.

У білому піджаку, щоправда недбало розстебнутому, з червоною стрічкою через плече й келихом чогось бордового в лівій руці — за столом сиділа точна копія мене, принаймні того, що був на портреті, розглядала якісь папери, що лежали перед нею на столі.

— Геть, — коротко наказав він, не підводячи голови.

Я, якщо чесно, перебував у певній розгубленості. Розмірковуючи, продовжував мовчати, тому мій двійник все ж відірвався від паперів, щоб дізнатися, хто зайшов в покої. Але навіть після того, як мене побачив, жоден м'яз на його обличчі не здригнувся, він лише відклав папери, провів руками і по обличчю й простогнав:

— Як же я втомився від цього…

Що тут відбувається, можна дізнатись ТУТ.

Долучайтесь до цього світу, йому є чим вас здивувати ;-)