✨Доброї ночі, творче товариство!✨

Я, не втримався. 

Тож:

Флешмоб “Оповідання за картинкою.

Від Тетяна Губоній

За пропозиції від Дієз Алго 

До першого квітня. Трохи з масним гумором. Але не судіть строго. Це більше — на пореготати))

"To je sranda" в старій Празі

  Був тихий осінній вечір у Празі. Вуличні ліхтарі вже світилися, а в повітрі пахло старим каменем і мокрим листям. У маленькому букіністичному магазинчику «Klementina» на Малій Стра́ні оголосили безкоштовну роздачу усього, що залежалося на полицях більше трьох років. Продавець дрімав десь у підсобці, тож відвідувачі почувалися майже як удома.

Пан Вацлав, старий празький художник із сивою борідкою і вічною кепкою, уже півгодини методично перебирав важкі томи. Він давно покинув малювати яблука й старі графіни. Тепер його захопили портрети на замовлення в стилі середньовічної знаті: пишні коміри жабо, гордовиті погляди, перли й оксамит. Шукав рідкісні німецькі та іспанські видання з хорошими ілюстраціями аристократів.

Неподалік стояла Еріка, студентка філологічного факультету. Дівчина з довгим темно-русявим волоссям нудно гортала старий том Бальзака. Вона вже переглянула зо два десятки книг і нічого цікавого не знайшла. Обличчя в неї було абсолютно байдуже.

Обоє стояли мовчки, наче на рутинній роботі за якимось конвеєром, що виробляє ширпотріб.

Раптом двері тихо скрипнули. У магазин зайшов хлопець років двадцяти п’яти в потертий джинсовій куртці, з невеликим рюкзаком за плечима. Це був Мирослав — Мірко — сором’язливий словак зі східної Словаччини. Він їхав на заробітки до Німеччини чи може Нідерландів і зупинився в Празі на пару днів. Почувши, що тут "безкоштовно дають книги", вирішив зайти: авось щось путнє з чтива трапиться в дорогу.

Мірко ніяково оглянувся, підійшов до найближчого столу зі стопками книг і взяв першу-ліпшу — товстий том у шкіряній палітурці. Не розбираючись, розгорнув навмання і почав читати вголос, з жахливим русинським акцентом, через який кожне слово звучало, ніби його витягували з глибокого колодязя:

— …і тоді вона сказала йому: „Мій любий, коли ти мене обіймаєш, я завжди… пускаю вітер… прямо тобі під ніс… бо так мені приємніше…“

В мить запала повна тиша.

Еріка застигла. Її щоки миттєво почервоніли. Вона дуже старалася зробити вигляд, що нічого не чула, і ще сильніше втупилася в сторінку 183 свого Бальзака.

Пан Вацлав повільно повернув голову. Його очі заіскрилися, а борода затряслася від стриманого сміху. Він знав цей вираз обличчя Еріки.

Мірко, не розуміючи, чому раптом усі принишкли, почухав потилицю і щиро, з найсильнішим східнословацьким акцентом, вимовив єдину фразу, яку вважав абсолютно нормальною в будь-якій ситуації:

— To je sranda… (То є сранда*)

Еріка не витримала. З її горла вирвався тихий, придушений сміх — щось середнє між пирханням і кашлем. Вона швидко прикрила рот долонею.

Пан Вацлав підійшов ближче, поклав свій важкий том із іспанськими грандами на стіл і добродушно запитав:

— Молодий чоловіче… а ви впевнені, що це… е-е-е… класична література?

Мірко розгублено подивився на обкладинку, потім знову на сторінку і, все ще щиро, відповів:

— To je sranda… Книга ж безкоштовна. Може, мені в дорогу підійде? Я ж їду на роботу, треба щось читати вечорами…

Еріка вже не могла стримуватися. Плечі в неї затряслися, і вона тихо засміялася, ховаючи обличчя за книгою.

Пан Вацлав хитнув головою і з усмішкою додав:

— Знаєш, синку, я колись чув подібну історію. Один східняк читав дівчині романтичну книгу і дійшов до такого ж місця. Коли вона почервоніла, він тільки знизав плечима і сказав: "То не вітер, то вже ціла буря!"

Мірко на мить задумався, а потім широко посміхнувся і відповів своїм характерним акцентом:

— No vidíš… To je sranda! (Но відіш... То є сранда!) У нас на сході кажуть: "Ласка не в словах, а в ділах". А тут навіть у книзі пишуть правду. Тільки чомусь усі соромляться.

Еріка нарешті підняла очі. Її погляд зустрівся з поглядом Мірка. Вона все ще сміялася, але тепер уже спокійно, без насмішки.

— Так, — сказала вона тихенько, — to je sranda.

Пан Вацлав тільки зітхнув задоволено, усміхаючись у бороду:

— Оце і є найкраща книга на цьому розпродажі. Не та, що з ілюстраціями дворян, а та, яку ми щойно самі собі написали. З головним героєм зі східної Словаччини, який навіть найнезручніші рядки читає так, начебто це прогноз погоди.

Мірко почервонів до кінчиків вух, але все одно всміхався. Він так і не зрозумів, чому його нова книга викликала такий фурор. Але вирішив, що обов’язково візьме її з собою в дорогу.

Бо, як він сам сказав:

— To je sranda.))

______________

*"To je sranda" — типова східнословацька (і русинська) розмовна фраза.

Значення:

"Це смішно"

"Яка кумедна ситуація"

"Ну і ну", "Оце так"

"То жарт" (з добродушним гумором)

Використовується, коли щось вийшло незручно, абсурдно чи несподівано, але не трагічно. Замість соромитися чи виправдовуватися, східняк просто каже "To je sranda" — і розряджає атмосферу.

Анекдоти за темою без транслітерації:

Мірко зі Східної Словаччини приїхав до Братіслави на роботу. Заходить у кав’ярню, хоче замовити каву. Бариста питає стандартною словацькою:

— Čo si želáte?

Мірко, з найсильнішим акцентом:

— Dajte mi tú kávu... ale takú... no... silnú, žeby ma držala, bo ja idu na stavbu.

Баріста не розуміє. Мірко повторює повільніше. Баріста все одно кліпає очима.

Мірко зітхає і каже:

— To je sranda... Ja tu hovorím po slovensky, a ty ma nerozumieš? ))

Запитують східняка:

— Ako sa povie po vašom "ja ťa milujem"?

Він:

— Ja ťa ľúbim, holka moja... ale jak sa ti to páči po našomu: "Ty moja najmilšia, ty moja zlatá, ty moja... no... ty vieš."

— А чому так коротко?

— Bo na východe vieme, že láska sa nehovorí... láska sa robí. A slová sú len na srandu.))

Хто зрозумів — той зрозумів. А хто ні — гугліть!

Дякую за увагу)))

З повагою

Ромул Шерідан ☺️