– Обід, сучі покручі!

Підземеллям прокотився галас – крики та дзенькіт залізних мисок. Гелена здригнулася і зробила крок назад, коли через невеликий отвір внизу їй під ноги грубо шпурнули тарілку.

– Жери, курво! Би-с не здохла завчасу! – гаркнув наглядач і хотів швидко минути камеру, проте раптом зупинився. – Ого, та у нас тут краля!

Гелена мовчки відійшла в кут, притиснувшись до холодної стіни, подалі від хтивого погляду чолов’яги. Він наблизився впритул до ґрат і гидко зареготав:

– Ти диви, Степанцю, а вона бриклива! От би таку…

– Був наказ згори її не чіпати, – поспішив остудити запал напарника інший охоронець.

Підземелля розірвали крики. Пронизливі, вони відбивалися луною від холодного каменю стін, змушували Гелену закривати вуха долонями. Бідолаха, якого гнали вперед, ледве тягнув ноги. Його обличчя було повністю закривавлене, тюремна сорочка – розірвана на шмаття. У тьмяному світлі свічок спина нещасного блищала від крові, яка лилася з ран.

[...] Охоронець відчинив двері навпроти її камери і грубо штовхнув в’язня. Той різко влетів у стіну головою і безвільно опустився на землю. Крики стихли.

Продовження історії на реальних подіях "Останній вирок. Щоденник пані Звізченської" вже на сайті. 

Буду рада коментарям та вподобайкам.

Давайте разом підтримаємо Гелену.

У патріархальному світі красивій жінці живеться вкрай важко.