Якщо вам здається, що ваше особисте життя — суцільна катастрофа, просто познайомтеся з Аліною. Можливо, після цього ви зрозумієте, що у вас усе не так уже й погано. Або принаймні вас ще не запросили на психологічний розбір власних любовних невдач через дзеркало.

Отже, знайомтеся: Аліна. Тридцять років, особисте життя не склалося, романтичний досвід такий, що можна відкривати консультаційний центр із питань «Як не треба». І одного прекрасного дня її відображення вирішує, що настав час провести інвентаризацію всіх цих любовних пригод.

Відображення звати Аніла. Так, Аліна навпаки. Ні, це не складна загадка. Так, авторка все одно вирішила нам її пояснити.

І ось дві панянки вирушають у минуле, щоб зрозуміти, чому в Аліни з коханням така ситуація, що простіше знайти край Всесвіту, ніж нормального чоловіка.

ІДЕЯ — ВОГОНЬ. РЕАЛІЗАЦІЯ — Є ПИТАННЯЧКА.

Почну з того, що сама концепція мені дуже сподобалася. Повернути героїню до її минулих стосунків, дати можливість подивитися на себе збоку, посміятися з колишніх рішень, переосмислити власну поведінку — чудовий задум.

Але авторка вирішила почати із самого дитинства. Настільки самого, що ми опиняємося в дитячому садочку.

І тут у мені прокинулася вчителька.

Розумію, що дитячі симпатії можуть бути милими, смішними й важливими для формування особистості. Але коли взаємодію п'ятирічних дітей починають аналізувати майже як дорослі романтичні стосунки, у мене виникає бажання дістати підручник із вікової психології.

Не кожен хлопчик, який подобався тобі в молодшій школі, — це невдала спроба знайти чоловіка. Іноді це просто хлопчик, з яким ти хотіла сидіти за однією партою, бо в нього були кольорові фломастери.

Мені хотілося б, щоб дитячі епізоди більше розкривали формування уявлень Аліни про стосунки. Адже на них впливають не лише однолітки, а й родина, значущі дорослі, середовище, приклади поведінки. Натомість початок місцями нагадував облік усіх симпатій із моменту, коли героїня навчилася вимовляти слово «кохаю».

На щастя, з віком Аліни ситуація стає цікавішою. З'являються реальні суперечності, складні рішення, невиправдані очікування й наслідки, які вже не поясниш тим, що когось пересадили за іншу парту.

АЛЕ ДЕ МОЇ ІСТОРІЇ?!

Ось тут ми підійшли до найбільшої проблеми книги.

Мені постійно було мало.

І ні, я не про кількість чоловіків. Із цим у героїні все прекрасно. Ще трохи — і можна було б проводити статистичне дослідження з репрезентативною вибіркою.

Мені бракувало самих стосунків. Тих дрібниць, із яких складаються спогади.

Авторка часто повідомляє, що герої захоплювалися одне одним, годинами розмовляли, жартували, сварилися, мирилися. Але замість того, щоб дати нам побачити ці моменти, одразу переходить до результату.

Познайомилися. Сподобалися одне одному. Почали зустрічатися. Щось пішло не так. Висновок. Наступний!

А я сиджу й думаю: «СТОП! Я ще навіть не зрозуміла, за що вона його покохала, а вони вже розійшлися!»

І що особливо прикро — матеріалу для чудових сцен тут вистачає. Підліткові захоплення, університет, старі інтернет-чати, відстань між закоханими, побут, робота, сімейні конфлікти. Кожен із цих періодів міг би подарувати читачеві купу ностальгії.

Де незручні повідомлення? Де подруга, яка знає всі подробиці й радить таку дурню, що потім доводиться вибачатися перед половиною міста? Де маленькі смішні випадки, які згадуєш через десять років і досі червонієш?

Авторка іноді пише, що хтось розповідав Аліні кумедні історії. А я хочу ті історії прочитати! Мені теж цікаво, що там було смішного.

У результаті частина книги сприймається не як подорож минулим, а як короткий звіт про нього.

Причому проблема зовсім не в маленькому обсязі розділів. У книзі є прекрасні приклади того, як буквально одна побутова сцена розкриває стосунки краще за сторінку пояснень. Коли герої сперечаються, роблять щось безглузде, реагують на дрібниці — усе відразу оживає.

І от саме таких моментів я хотіла більше.

АНІЛА, ТИ ПСИХОЛОГ ЧИ ДОПИТУВАЧ?

Окремий персонаж мого читацького здивування — дзеркальне відображення.

Почнімо з елементарного. Якщо Аніла — відображення Аліни, чому вона часом поводиться так, ніби взагалі нічого про неї не знає?

Вони ж, за початковим задумом, певним чином пов'язані. Але Аніла регулярно розпитує героїню про очевидні для самої Аліни речі. І я весь час намагалася зрозуміти, чи це така особливість магії, чи авторці просто потрібна співрозмовниця, якій можна переказати минуле.

До кінця це питання для мене так і залишилося не до кінця з'ясованим.

Проте найбільше мене цікавила психологічна функція Аніли. Іноді вона справді допомагає Аліні подивитися на ситуацію інакше, ставить доречні запитання, жартує, реагує на абсурдність подій. У такі моменти їхній тандем чудово працює. А іноді складається враження, що Аніла не аналізує, а відразу оголошує вирок.

«Ось твоя помилка. Ось чому в тебе нічого не вийшло. Наступна справа!»

Дякую, ваша честь. Можна хоча б адвоката викликати?

Особливо мене дивували ситуації, коли героїня фактично звинувачувала себе в тому, що інші люди поводилися з нею погано.

І тут важливий момент: не всі невдалі стосунки обов'язково означають, що хтось припустився помилки. Іноді люди просто не підходять одне одному. Іноді змінюються почуття. Іноді один із партнерів поводиться неприйнятно, а другий не несе за це відповідальності.

Мені хотілося б більше такого розмежування. Бо справжній самоаналіз — це не тільки пошук власних помилок, а й розуміння того, за що ти не відповідаєш.

А ОСЬ ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕМИ МЕНІ СПОДОБАЛИСЯ.

Попри мої претензії, книга порушує чимало цікавих питань. І далеко не всі вони легковажні.

Тут є ідеалізація партнера, страх самотності, бажання змінити людину, готовність жертвувати власними інтересами заради стосунків, різні очікування від спільного майбутнього. Є й значно важчі теми, які я не розкриватиму, щоб не псувати вам читання.

Мені подобається, що Аліна не ідеальна. Вона буває імпульсивною, суперечливою, несправедливою. Часом ухвалює рішення, після яких хочеться постукати головою об стіл. Причому не обов'язково її. Можна своєю, для профілактики, але саме це робить її живою.

І тут я хочу окремо наголосити: мене зовсім не дратує, коли персонажі поводяться неконструктивно. Люди взагалі рідко сваряться за методичкою «П'ять кроків до здорової комунікації».

Кричать, ображаються, тікають від розмов, кажуть дурниці, роблять висновки на емоціях. Це життя.

Мене цікавить інше: чи переконливо це показано? Чи розуміємо ми, що відчуває персонаж? Чи бачимо розвиток конфлікту?

І от коли авторка дає ситуації достатньо простору, я із задоволенням читаю. Навіть якщо герої поводяться так, що їх хочеться відправити на групову терапію за сімейним тарифом.

А ТЕПЕР ПРО ДУЖЕ ВДАЛИЙ АВТОРСЬКИЙ ПРИЙОМ. БЕЗ СПОЙЛЕРІВ!

Упродовж усієї книги мене дивувала одна деталь: чоловіки з минулого Аліни переважно залишаються без справжніх імен.

Натомість отримують прізвиська й характеристики. Спочатку це виглядало дещо дивно. Особливо коли йшлося вже не про дитячі симпатії, а про серйозні стосунки.

Я навіть подумки питала: «Аліно, сонечко, ти хоч когось із них на ім'я пам'ятаєш?»

Але ближче до фіналу авторка змусила мене переосмислити це спостереження.

І от тут я аплодую.

Бо деталь, яка спочатку здавалася недоліком або дивним рішенням, отримала красиве символічне прочитання. Для мене це один із найсильніших моментів усієї книги.

Більше не скажу. Хай уважні читачі самі звернуть увагу.

ТО ЩО В ПІДСУМКУ?

«Посібник для невдах у коханні» — книга з чудовою концепцією, цікавою героїнею та великим потенціалом для гумору й психологічного аналізу.

Найбільше мені сподобалися моменти, де авторка показує характери через дії, побутові деталі й живі діалоги. Там є іронія, емоції та ситуації, у які легко повірити.

Найбільше не вистачило глибини проживання спогадів. Іноді хотілося затриматися поруч із героями, відчути їхню близькість, посміятися з незручного моменту, посумувати після розставання. Але оповідь уже поспішала до наступної історії.

І ще мені хотілося б менше готових психологічних висновків та більше можливості самій дійти до них.

Проте головна думка книги мені близька: минулі стосунки не обов'язково визначають твоє майбутнє. А людина — не просто сума своїх романтичних невдач.

І знаєте, після читання я дійшла ще одного висновку.

Якщо ваше дзеркальне відображення раптом почне розмовляти й запропонує розібрати всіх колишніх, спочатку приготуйте каву. Багато кави. І перевірте, чи нагодований кіт.

Бо це може затягнутися.

Моя ТипуОцінка: 3,7/5.

А вам було б цікаво повернутися у власне романтичне минуле? Чи деяких колишніх краще залишити там, де вони й перебувають, — у заблокованих контактах і страшних снах?