Вирішив я якось прийняти участь у флешмобі від Тетяни Губоній  «оповідання за картинкою»…
А чому вирішив? Бо мені здалась ця ідея дуже цікавою, тим паче описати картинку, ну що тут складного???...:

Ну, знаєте, такий собі невинний творчий експеримент: написати невеликий, але атмосферний твір. Думаю собі - сяду ввечері, накидаю три-чотири тисячі символів, красиво завершу, і піду спати з відчуттям виконаного обов’язку.

Посидів вечір… І ні, не подумайте, норму я таки виконав – 4к символів були чесно набрані. Але проблема в тому, що це був не фінал. Це був… пролог до розчарування. Бо те, що вийшло, виглядало як страва від новачка: інгредієнти ніби правильні, але смаку немає, аромату немає, і ти сидиш такий і думаєш – а де, власне, магія?

Отже, я зробив те, що робить будь-який адекватний автор… почав “досипати спеції”. Спочатку обережно. Трошки атмосфери. Трошки діалогів. Потім – ще дрібку гумору. Потім подумав: “А чого б і не додати трохи містики?” І тут, як це зазвичай буває, процес вийшов з-під контролю.

Бо раптом виявилось, що якщо вже додавати – то нормально. Щоб не виглядало як робота студента першого курсу, який “щось там старався”, а як страва від шефа, де є і смак, і текстура, і післясмак, і той самий момент, коли людина читає й така: “Ага… от воно”.

Коротше кажучи, довелося якось скласти докупи весняну атмосферу, містику, фентезійність, гумор, пригоди, легку романтичну іскру, книжкову магію, трохи ісекайного вайбу й авторську іронію – і при цьому ще зробити так, щоб текст не розповзся, як тісто на сонці.

І що найцікавіше – воно почало працювати. Спочатку з’явився настрій. Потім підтягнувся сенс. Потім герої раптом перестали бути статистами і почали поводитись, як живі люди (що вже само по собі трохи підозріло). Далі підтягнувся гумор – не той, що “аби було”, а той, що сам лягає в репліки. І десь між усім цим текст раптом набрав глибини. Тієї самої, яку ти не планував, але тепер вже не можеш забрати, бо без неї все розвалиться.

І от в якийсь момент я дивлюсь на це все… і розумію, що твір вийшов трохи більшим, ніж планувалося.

Ну як трохи…

На тисяч так тридцять символів більше.

Але зате це вже не заготовка і не сирий експеримент. Це вже готова страва, яку можна не просто читати, а смакувати.

Тож… ласкаво прошу за стіл.

PS: естафету передаю чудовим авторам: Магістр Анімарум та Сергій Більцан. Мені дуже цікаво куди політ фантазії занесе саме цих авторів!
І невеличкий віршик на довершення :).

Ось захотів я якось влетіти у флешмоб,
Вважав, що вправлюсь швидко,
без зайвих довгих спроб.
Три тисячі достатньо, я встановив ліміт,
Але текст поповз вгору, як мій старий кредит.

Хотів пару абзаців — але тут понесло,
Додавши атмосферу...
Вже трохи затягло.
Я містику підкинув і гумору додав,
І текст поплив кудись, неначе забухав.

І тут пішла заруба, — Одеса, світлий драйв,
Пригоди, драма, трешик.
Додав я справжній life.
Гіві з вином з'явився,
в бокали всім налив,
А що там було далі?...
Я логіку ловив :).