Підписуюся під кожним словом, бо Я тебе (не) пам'ятаю  якраз те саме написання цілої книги про мою травму - синдром відкладеного життя. 

підліткові комплекси

хвороба, яка закінчилася операцією

відновлення після операції

локдаун

війна

Так, під час написання книги Влад і Слава  мене накрило усвідомленням, що вже стукнуло тридцять п'ять років, молодість та "все ще попереду" більше не моя історія. Може це звучить трішки песимістично, але досі є думка, що далі старість і більше нічого. Хоча я активно намагаюся запевнити себе, що кожен вік прекрасний, втім проблеми зі здоров'ям не підпускають до мене оптимізм на пушечний постріл. Я згадала, скільки всього не прожила, зрозуміла, що не маю друзів, з якими хотілося б проводити час 24/7, і справа не в інтровертності. З осені, коли мені виповнилося 26, і до 28-29 роеів, я боролася з хворобою та її наслідками, через що пропустила золотий період, коли гуляєш, як у дев'ятнадцять, але вже з розумом. Тільки-но почала насолоджуватися життям, стався ковід і заміжжя. Пізніще повномасштабна... А роки йдуть. 

Ні, це не спосіб пожалітися на своє нинішнє життя, яке здається мені сірим. Ви повинні зрозуміти, що людина, в якої загострення хронічних захворювань, сама по собі починає йти в песимізм, це нормально реакція психіки. Для того, щоб не бурчати/нити/істерити, потрібна величезна сила волі, повірте. 

Ця книга - спосіб заочно прожити непрожите. 

Так, Ваня має реальний прототип, але я дійсно незнайома з ним, навіть про характер важко судити. Пам'ятаю лише уважний погляд та відтінок блакитних очей. Світлі джинси, червона футболка... Той, якого ви бачите на сторінках книги, на 99% художня видумка. 

Так, Аріна це моє дзеркало. Така, якою б я хотіла бути тоді. 

І так, написання цієї книги допомагає зрозуміти, що без подій, які сталися тоді так, як сталися, я була б іншою. Можливо пішла б по стежинці сім'я-самореалізація через звання суперхазяюшки-відсутність амбіцій сильніших, ніж передбачені потребами чоловіка. А так я хрінова домогосподарка, зате класна письменниця. А чоловік... Та треба було краще молитися, а так Бог покарав його, щоб життя медом не здавалося хд

— Я не хочу йти від тебе, — обняла його й підсунулася ближче, — Сказала ж, що люблю. Дивно так: знайомі менше двох тижнів, а я вже не уявляю життя без тебе. Не думала, що можна так швидко залипнути на іншій людині. 

— У мене відчуття, що мінімум два життя тебе знаю, — прошепотів Ваня, цілуючи у волосся, — І дуже довго чекав на тебе. 

сьогодні о 18:00 те, що мені було соромно писати. але дуже солодко ♥