Привіт)

Новий розділ обіцяє бути емоційним для Валерії.
Чим ж закінчиться цей вечір? 

Детальніше тут - Моє особисте пекло.

Вадим мовчить, уважно слухаючи.

— Як можна ставитися до людей як до речей? — додаю тихіше. — Можеш це дослівно йому передати. Я не ображусь.

Чи це алкоголь у мені заграв, а його явно в моїй крові забагато, бо я вже не контролюю себе і свій мовний апарат. Чи я просто не стрималась після всього, що накопичилося, а ще надто відверта розмова з Вадимом і та стаття про батька…—   я раптом відчуваю, як до горла підкочується клубок, а в очах стає гаряче. Сльози накочуються зненацька, і як би я не намагалася їх стримати — не виходить.

— Я нічого не збираюсь йому говорити, Валері. За кого ти мене маєш? — чую роздратований голос Вадима. — Але повір, він точно не такий поганий, як ти думаєш … Просто Тім дуже наполегливий і завжди добивається того, чого хоче. А в даний момент він найбільше хоче те…

Він замовкає на півслові.

— Ей, мала… ти що, плачеш? Ти чого? Все добре. Тссс…

Його міцні руки обіймають мене і притягують до себе. Я навіть не пручаюсь — навпаки, сама притуляюсь лобом до його плеча, тихо схлипуючи, ховаючи очі.