"Весільний переполох" Книга в передплаті ❤️

Привіт, мої любі! 

Сьогодні на книгу ВЕСІЛЬНИЙ ПЕРЕПОЛОХ було відкрито передплату. Я щиро дякую всім, хто вже придбав книгу, або планує це зробити. Ваша підтримка це те, що надає мені сили та натхнення. Я щаслива, що ви в мене є.

Залишу тут шматочок з сьогоднішнього оновлення для тих, хто ще вагається чи варто купувати книгу)

Я лежу, практично притиснута до Максима, його рука обіймає мене за талію, нога закинута на мою, а сонце, що ллється у вікно, робить цю сцену ще більш інтимною.

Моє обличчя миттєво спалахує. Єдине, що я встигаю зробити – різко сховати його у грудях свого нібито хлопця, ніби це може врятувати мене від цієї катастрофічної ніяковості.

Я буквально втискаюся в нього, відчуваючи під щокою теплу шкіру і рівне дихання, і лише зараз розумію, що серце б’ється так голосно, що, здається, його чути на весь будинок.

Максим реагує швидше, ніж я очікувала. Він трохи повертається, інстинктивно прикриваючи мене своїм тілом так, що мама тепер бачить лише його спину.

– Доброго ранку, діти. 

По голосу Олени Павлівни чути, що вона ніяковіє. І, здається, трохи розгублена.

Можливо, вона справді очікувала побачити щось інше – наприклад, як її син спить на підлозі, а я гордо займаю ліжко. Але, судячи з усього, її план перевірки провалився.

Вона делікатно відкашлюється.

– Сніданок готовий, – каже вона трохи тихіше, ніж зазвичай. – Всі вже зібралися… чекають тільки на вас.

Максим відповідає спокійно, навіть трохи хрипло після сну.

– Ми скоро спустимося.

Кілька секунд тиші. Потім двері знову тихо зачиняються. І щойно я чую цей звук, різко піднімаю голову.

– Ти мав спати на підлозі! Чому… – починаю, але не закінчую.

Я відштовхую його. Сильно. Настільки сильно, що він втрачає рівновагу і знову летить на підлогу прямо на ковдру, яку я вчора туди ж і скинула.

Він падає з глухим звуком.

– Взагалі-то мені боляче! – обурено вигукує він знизу.

Я лише фиркаю.

– Переживеш.

Я різко підводжуся з ліжка, поправляю шорти, топ, пригладжую волосся – більше для того, щоб зайняти руки й не дивитися на нього, ніж через реальну потребу.

Погляд падає на Максима. У моїх очах, мабуть, змішалося все одразу – злість, сором і те дивне збентеження, яке я ніяк не можу пояснити.

Дякую, що ви зі мною♥️

Спокійного вечора♥️

Ваша Уляна Пас♥️