– Ідіоти! – насилу стримуючись, прошипіла ельфійка. – Ви ж проти себе так усе Підземелля налаштуєте! Kaer sha’ssa marem!

Вона мало не пошпурила планшет об стіну. В останню мить опанувала себе і просто кинула його на стіл.

– Пелюсточко… – знайомі долоні лягли на плечі, злегка масажуючи їх. – Не треба ламати цей пристрій, він нам ще згодиться. Що це була за фраза в кінці? Щось мовою іллітірі?
– Так, – Міра примружила очі. Ніжні дотики пальців, що раз за разом впевнено знаходили чутливі точки в районі плечей та шиї, мимоволі змушували ледь стримувану лють відступити в глибини свідомості та зачаїтись. – Це побажання… дуже недобре. Радше навіть прокляття, – вона глузливо всміхнулась краєчками губ. – Міг би вже за стільки років зробити мені приємність та вивчити нашу мову… промінчику.
– А я-то гадав, – Кель схилився нижче, шепочучи їй на вухо й легенько лоскочучи його губами, – приємність тобі треба робити… гм… іншим способом! – у голосі ельфа з’явились насмішкуваті нотки.
– Що я чую? – темна здивовано розплющила очі. – Сороміцькі жарти? Світленький, ти мабуть забагато з Дзеном спілкуєшся останнім часом. Мені не дуже до вподоби такі зміни в твоєму образі…
– А хто сказав, що я жартую? – всміхнувся Кель. – Ти якась напружена й засмучена, тобі б зараз не завадила невеличка… розрядка.
– Промінчику… – зітхнула Міра. – Я дійсно занадто напружена, а ще – дуже зла. Від мене зараз буде ніц користі, я нічого не зможу тобі дати…
– А це й не потрібно, – заспокоююче промовив ельф, продовжуючи розминати її плечі. – Просто ляж і прийми… як ти кажеш… найбільш зручне положення. Я зроблю все сам…

(зображення клікабельне)

✍  Ну а що було далі... Читайте ;)

А кому цікаво, коли, як і з чого все починалось - перша частина осьде: