Упс, я забула, що голі торси показувати не можна (я так думаю, що саме через картинку видалили)) Більше так не буду☺️☺️☺️
Нагадаю тоді ще, раптом хтось пропустив, нові глави відьмочки в дзеркалі опубліковані))) Приємного читання!))☺️☺️☺️ Заручниця скла: Магія темного кохання

​— Хто ти? — тихо запитав він. — Якщо ти плід моєї уяви, то ти занадто галаслива. Що ж ти там шепочеш? І чому тільки вночі?

​Я завмерла, дивлячись на його перелякані, але рішучі очі. Відстань між нами була такою малою, що я бачила кожну золотаву цятку в його темних зіницях.

​— Мені звідки знати?! — пробурчала я на повен голос. — Ти ж у нас «всемогутній» темний маг, ось і знайди причину! Тим паче твій дід створив цю кляту пастку. Мисливець недороблений…

​— Ось знову! Ти хочеш мені щось сказати? То кажи голосніше! — нагримав він на мене, хмурячи невдоволені брови. — Такий вечір мені зіпсувала своїм «ш-ш-ш». Зміюка!

​— Це я зміюка?! — загаласила я щодуху, обурена такою несправедливістю. — Збоченець хворий!

​— Там точно хтось є, — задумливо промовив він, ігноруючи мої образи, які для нього звучали як шурхіт прибою. — І не шипи на мене, а то повішу тебе у ванній. Там хоч звук води перекриє твоє бісяче шипіння.

​Ой ні, тільки не у ванну! Раптом він там ще щось гірше витворяє? Краще вже мовчати.

​— Мовчиш? Злякалася, зміюко? — задоволено констатував він, помітивши мою раптову тишу.

​— Йди до дупи, ідіоте! — пробурчала я, схрестивши руки на грудях.

​— Я попереджав. Пішли, повисиш там трохи для профілактики, — хижо усміхнувся він і почав знімати мене зі стіни.