Допоможіть вибрати обкладинку до дарк-роману.

Вітаю, шановні колеги і читачі!

Хочу попросити у вас поради щодо обкладинки для роману "Монастир Святої Бригіти", який бере участь у конкурсі дарк-романів. 

Ось перший варіант:

Ось другий:

Напишіть, будь ласка, яка вам більше до вподоби?

Ну, і невеличкий уривочок, щоб було зрозуміло, про що йдеться. 

***

Раптом Урсулі здалося, що вона не одна. Шум дощу заглушив рипіння відчинених дверей, тому дівчина не почула, як хтось прослизнув у келію і засунув за собою поржавілий засув. Вона краєм ока побачила безформну чорну тінь, яка ковзнула по стіні. А ще – інстинктивно відчула, що хтось, важко дихаючи, стоїть біля ліжка.

«Отець Себастьян! – майнула думка. – Прийшов, щоб знову мучити мене!» Вона завмерла під ковдрою, наївно сподіваючись: священник побачить, що вона спить, і піде.

Але невідомий і не думав іти. Схилившись над ліжком, він уважно дивився на Урсулу. Тонка суконна ковдра повторювала вигини її тіла відвертіше, ніж личило черниці. Дівчина майже не злякалася, коли чужі руки торкнулися її тіла. Вона чекала на це.

Дотик незнайомця виявився несподівано ніжним та м'яким. Урсула чекала грубості, побоїв, але нічого не сталося. Тільки чоловічі руки на її стегнах – таємна мрія. Вона навіть здригнулася, бо знайоме відчуття, солодке і страшне, знову здіймалося у нижній частині живота.

Їй треба було вщипнути себе, щоб переконатися, що це не сон. Аж надто неймовірною здавалася присутність чоловіка в келії черниці. Зібравшись із духом, вона відкинула ковдру. «Якщо мені загрожує небезпека, я маю бачити її!» – вирішила Урсула.

Урсула думала про отця Себастьяна – єдиного чоловіка, який приходив, щоб катувати її. Він мав ключ від келії, його поява здавалося найприроднішою. Але дівчина, сподіваючись на диво, мріяла побачити своє перше кохання – незабутнього чорнявого юнака, який став причиною її перебування в монастирі.

Ах, Фернандо Енрікес, вродливий кузен, який співав романси голосніше, ніж гелготіли гуси на задньому дворі батьківського замку! Адже він міг теж мріяти про Урсулу, день і ніч перебираючи в пам'яті нечисленні зустрічі!

Тонка жовта свічечка горіла перед розп'яттям. Розплющивши очі, Урсула простягла руки до темної тіні, що нависла над нею. Ніжно прошепотіла захоплено: «Фернандо!..»

І скрикнула від жаху!

Дива не сталося. До її келії пробрався не Фернандо. І навіть не отець Себастьян.

«Краще б це був отець Себастьян з батогом, темним від засохлої крові! Краще побої, катування, що завгодно, але тільки не це!» – відчайдушно подумала Урсула.

У тремтячому жовтому світлі єдиної свічки дівчина побачила... чорта!

Над нею схилилася не людина. Над нею схилився сам диявол!

***

Диявол повернув до Урсули обличчя, приховане під чорною маскою. Очі блищали крізь вузькі прорізи – по-диявольському. На голові стирчали роги, чомусь коров'ячі, хоч диявола прийнято зображати з козлиними. Але який художник бачив живого чорта?!

Урсула побачила. Тепер черниця може засвідчити, що пахне від диявола не сіркою, а вином і часником, роги у нього – як у корови, хвоста немає, а обличчя ховається під маскою. Напевно, диявол такий страшний, що на нього неможливо подивитися і не вмерти від жаху. Він закутався у сукняний плащ з капюшоном, схожий на плащі, які носять ченці та священнослужителі під час зимової холоднечі. Тільки даремно Урсула шукала рясу та чотки. Їх не було, не могло бути у чорта! Чорний плащ був накинутий на голе тіло – сильне, міцне, з волохатими грудьми. Він не носив сорочки, тільки вузькі чорні штани, стягнуті широким шкіряним поясом.

Урсула закричала. Їй здавалося, що крик тривав вічність, що монастир прокинувся від її відчайдушних зойків, що зараз прибіжать черниці і диявол зникне, розчиниться в повітрі так само несподівано, як і з'явився. Але двері не відчинилися, ніхто не прийшов на допомогу. Відчайдушний крик дівчини збігся з черговим громовим гуркотом. Сильна, гаряча і, на диво, м'яка рука диявола прикрила їй рота.

- Не кричи, все одно ніхто не почує. Не бійся, я не завдам тобі зла. Навпаки, дам тобі все, що попросиш. А натомість ти полюбиш мене...

М'який, вкрадливий голос діяв як гіпноз, заворожуючи і заспокоюючи черницю. Навіть дивно, що в диявола такий голос, який пасував би святому. Урсула обм'якла, наче на неї подіяли чари низького, трохи хрипкого шепоту.

- Зараз я відпущу тебе, і ти будеш мовчати. Якщо закричиш, то мені доведеться зробити тобі боляче. Зрозуміло?

Урсула кивнула. Налякана до смерті, вона не знала, що робити: злякатися погроз чи піддатися чарам голосу. Диявол прорахував до трьох і прибрав руку з її обличчя. Тепер вони сиділи поруч на вузькому ліжку черниці. Диявол притримував Урсулу за плечі, не дозволяючи їй рухатися. А вона й не намагалася втекти. Їй захотілося зазирнути дияволу під маску і побачити його обличчя.

- Ти зробиш те, чого я чекаю від тебе, – не питання, а наказ злетів з вуст істоти, що звикла до беззаперечної покори.

- Чого ти хочеш? Мою душу? – запитала Урсула майже байдуже, покірна перед неминучою долею.

- Навіщо мені твоя душа? – диявол зареготав, дивуючись її наївності. – Я хочу твоє тіло!

- Щоб потягнути в пекло? Але я ще не вмерла! – вжахнулася Урсула.

Вона жваво уявила, як диявольські пазурі встромляться в її тіло, і червона кров потече по плечах, по грудях. Крик болю вирветься зі спотвореного рота, але не знайде співчуття. І диявол, огидно посміхаючись, потягне її у темряву, де місце Урсулі, великій грішниці, нареченій Христовій, яка в мерзенних снах зраджує Бога...

- Я хочу спати з тобою. Тут і зараз, – пояснив він.