- Коли ти розмовляєш уві сні, то часто згадуєш, що тебе зрадили. А іноді захлинаєшся, ніби тебе хтось топить.

- Оце я виявляється базікало, - пробуркотів я, - Що ще ти чув?

- Насправді небагато, - друг примружив свої блакитні очі, - Останнє було про скарб, який може знайти тільки мрець. Це якась морська легенда?

- Спогад з минулого життя, - сухо відповів я, - На суходолі ти можеш не вірити у привидів минулого, але на морі в тебе немає такого права. Коли стоїш вночі на кораблі, що йде крізь непроглядний туман, та бачиш образи міфічних тварин та мертвих капітанів. В це не можливо не повірити. Я був молодий, без тями закоханий, самовпевнений і повірив старим казкам. Ось і вся історія. 

- Е, ні! Так легко ти від мене не відмахнешся. Однієї химерної книжки з казками мені вистачило надовго.

Розуміючи, що він вже не відчепиться, я вирішив розповісти. Давно було потрібно це зробити, та якось завжди було не на часі.

- Ти з долини і не чув цієї легенди. Короче, люди кажуть, що десь недалеко від Пенефоріса в давнину, ще при старій вірі, жила принцеса. І була вона така вродлива, що просто очей не відвести.

- Принцеса? - посміхнувся рудий, - Ти серйозно? Що вона тут робила?

- Її замахали питаннями такі дурні лицарі, як ти, і вона втекла від них на край світу, - не втримався я від іронії, - Звідки мені знати? Жила собі і все. Стулися і слухай вухами. 

Кальм розреготався і зробив жест, що закриває свій рот на замок. На нього прискіпливо поглянула жінка з корзиною мушель, яка проходила поруч. Я обернувся і зрозумів, що на нас дивиться вся вулиці. Ми привертаємо багато уваги. Серед цих халуп не часто можна побачити навіть вартових, не те що лицарів з палугами.

- Ось, так вже краще. Роби так частіше і буде тобі щастя, - криво посміхнувся я, - Так ось, принцеса була настільки чарівною, що від її краси люди сходили з розуму. Коли вона співала, сидячі на морський скелі, навіть море переставало бити хвилями і ставало лагідним, немов пухнасте кошеня. Птахи не сміли порушити її пісню своїм гоготінням і, здавалося, що весь світ завмирав від цієї небаченої краси. Морській цар виринав з глибин, щоб послухати її і закохатися без тями. Що вже казати про звичайних людей? Їх серця наповнювалися настільки сильними почуттями, що вони радже приймали смерть, аніж її відмову.

- Як поетично. Хто б подумав, що ти такий романтик, - цокнув язиком Кальм, - Якщо цю історію ще не розповідав Жозефіні та іншим дівчатам, то обов’язково розкажи. Може, вони тобі знижку зроблять, або взагалі грошей не візьмуть.

- Рудий, у тебе якась дивна зневага до старовинної професії. Не дарма Вольфганг мені радив зводити тебе по нормальним місцям.