Фаза 4. Левіафан

***

Ми з Кальмом перекинулися поглядом і пішли за палугами. Поки коти граються з пташками, то це ще не страшно, аби не загралися і натовп не постраждав. Провулок виявився глухим та порожнім, з єдиними дверима. Рікона з Левиною в ньому не було. Мабуть піднялися не дах, в погоні за крилатим бандитом. Двері відчинилися і до наших ніг вивалися чотири дебелих моряка з пляшками в руках. Один з хлопів перечепився через свою ж ногу, впавши в калюжу, а іншого знудило.

- Йо-хо! Сев, ти чув, що кажуть? - гикнув єдиний з хлопців, який ще міг відносно впевнено триматися на ногах, - Біля доків, наші хлопці схопили двох ронських покидьків! Зараз за «Дерев’яною ногою» вирішують, що з ними робити.

- Тю, а що там думати? Нехай викинуть їх в море, тай по всьому!  Може хоч помиються виродки, - прогундосив той, що впав в калюжу.

- А дівка така каже: “Я Чорна пава, облиште мене, бо всіх прокляну”, - перебив його товариш по пляшці. 

- Брудна потвора. По колу її за таке треба пустити! Буде знати, як на чесних моряків кликати чорним ротом зле око, - гаркнув пияка, який нарешті прочистив свій шлунок від браги і тепер витирав обличчя капелюхом.

- Чого потвора? Чорнява така, цицькі гарні. Може і згодиться на щось ронська хвойда.

- Хлопець, що був з нею, теж нічого. Декому і таке сподобатися, еге ж Сиче- розреготався він.

Веселий настрій рудого змінився швидше, ніж це робить вітер, який приганяє шторм. Я навіть сказати нічого не встигнув, а він вже вибивав з балакучих матросів останнє лайно. Вони були п’яні в труху і це було не складно, проте завзяття, з яким їх гамселив Кальм, трохи бентежило. 

- Друже, якщо зламаєш йому череп, то він не зможе нічого більше сказати, - попередив я рудого.

- Де місце, в якому тримають кочівників? - спитав він в моряка з такою люттю, що навіть в мене побігли крокодили по шкірі.

- Там, - просипів переляканий хлоп, - В кінці кварталу і наліво. 

Лицар штовхнув хлопця в калюжу і витер кров з рук об свій плащ. Перелякані моряки швидко почали піднімати один одного, відповзаючи за двері, з яких тільки-но вийшли.

- Полегшало? - обережно спитав я. Рудий взагалі тихий хлопчина, але коли в нього починається кривава лють, краще не підходити.

- Ще не знаю, - відрізав він, - Ти казав, що хочеш перекусити? Як гадаєш, в «Дерев’яній нозі» нормально годують?

Кальм вишкірився і від цього в мене волосся на дупі стало дибки. Не часто таку кровожерливу посмішку можна побачити на обличчі постійно червоніючого сором’язливого хлопця.

Пошуки потрібного місця не затягнулися. «Дерев’яна нога» виявився популярним закладом. Під дверима зібралася ціла ватага, яка пила пиво прямо під дверима та голосно з чогось реготала. В цій метушні на нас не звернули особливої уваги. 

- Потримай коней, а я піду розвідати ситуацію, - сказав рудий, простягнувши мені поводи Клотки.

- Е ні, друже, краще я піду першим. Боюсь, після тебе там нікого з живих не залишиться, - похитав я головою. Кальм подумав хвильку і кивнув мені. 

Провулок був ще бруднішим ніж вулиця, на якій стояв заклад. І людей тут також вистачало. Місцеві грабіжники, рибалки та портова матросня зібралися подивитися на химерну виставу. Судячи зі смороду, всі з шинка ходили сюди справляти нужду, а сусідні будинки викидали сміття. Серед цього бруду та кровожерливого натовпу, на колінах стояли двоє зв’язаних мотузкою людей. Їх обличчя мені було погано видно, але не треба мати багато розуму, щоб зрозуміти над ким глумився натовп. Хлопець хотів вирватися, але отримавши хук під дих, завалився на землю та хрипів від болю. 

- Кабанчик скиглить, йому боляче, - мерзотно протягнув амбал з татуюванням змія на шиї.

- Так покидьку і треба! - підтримав його один з матросів. 

- Зараз дівку спробуємо на смак, - хижо посміхнувся амбал.

- Цікаво почути, як вона буде верещати, - злостиво вигукнув хтось з натовпу.

- Тільки горлянки не ріж, а то ще подумають, що ти той різник-емпуз, - розреготався один з матросів.

- Хлопці, а мені залишите шматочок? - крикнув я, - Чи може я все заберу?

З десяток голів повернулися до мене, розглядаючи обладунки та сокиру. Я майже фізично відчував їх лють та обурення через те, що перервалася така файна розвага. Татуйований амбал примружив маленькі свинячі оченята та дістав короткий широкий меч. 

- Може тобі ще писок медом мастити? Ставай в чергу! – пролунали крики з натовпу.

- Краще йди куди йшов, поки є чим. Чуєш? - насупився здоровань.

- На прутні переночуєш, - роздалося позаду мене, - Гийом, ти знову за своє? Така весела гулянка, а нас знову не запросили.

Рудий не став витрачати час дарма. Витягнувши свого меча, сталевим метеликом він влетів в натовп. Звідти одразу пролунали нажахані крики та полилася кров.

 - Все, як завжди. Сраний лицар на білому коні, - з широкою посмішкою я витяг сокиру і доєднався до друга.