Мирного та доброго всім вечора. Двадцять третій розділ "Особистого життя Джона R." вже на сайті – і осьо уривочок:

– Чувак, ти серйозно? – запитала трохи спокійніше, випускаючи дим з ніздрів, наче маленький дракон. – Сам-то, я бачу, не в ліжечку! Маніяк?

Останнє вже прозвучало геть по-діловому, наче їй потрібна була виключно чітка класифікація.

Джон глипнув. Здавалося б, двох відповідей бути не може…

– Та нема чого соромитися, – сказала дівчина і чомусь зітхнула. – Знаєш, як ото – чекати, коли річкою пропливе труп ворога? Довго. Дуже довго.

Філософія, – розпачливо подумав Джон. – От саме тут і зараз!

– Ворогів наживати не треба, – дуже сухо сказав він з темряви.

– О! – дівчина підняла руку з цигаркою. – Маніяк-пацифіст! Щось новеньке. Найгірші вороги насправді з к-колишніх. Ну мало хто стане ненавидіти незнайому людину, га?

Джон відчув, що насправді близький до цього. 

– Інколи не досить просто позбутися непотрібного, – додала дівчина після ще однієї затяжки. – Бо воно… завжди десь випливе.

– Просто не треба лишати зачіпок, – відрізав Джон. – Особливо квитанцій за світло!

Дівчина мугикнула з напівспівочою інтонацією.

– Легше сказати, ніж зробити. І знаєш, що найгірше? – вона затягнулася так сильно, що вогник затріскотів і на мить освітив їй підборіддя та кінчик носа. – Коли думаєш, що ось-ось щось станеться. А потім не стається ні-чо-го. От у чому біда!

 

Представляю ілюстрацію до розділу, але спершу – найяскравіші "невдалі варіанти". Перші два арти – фантазія ШІ, який отримавши запит на "голі руки у дівчини"  – вигукнув "Ага!" і заразом роздягнув Джона. Йому, можливо, це й не завадило б, але не цього разу, не цього разу...

Майже те, що треба, але заважало враження, що його долоні приклеєні до його ноші...

І, нарешті, вмовила!

Бажаю приємного читання і тихої ночі!