Під’їжджаємо до будинку двома екіпажами. Вантажимо в карети речі, що вже стоять на вулиці. А потім з’являється Істинна Пара короля — Белара з Роду Рудих Драконів. На руках у неї маленька руда драконча. Дитинча з цікавістю розглядає нас, час від часу здивовано кліпаючи третьою повікою. Нічого особливого я в ній не бачу, швидше за все малеча — копія матері. Я ще не бачив драконицю Белари, але здогадуюся, що її рід недаремно називається Родом Рудих Драконів.

А коли з’являється син Белгарда, усі сумніви зникають… Біле драконятко з металевим відливом луски та бурштиновими очима — точна копія батька! У кожному його русі відчувається королівська кров. Попри те, що малюк побоюється, він намагається приховати це, важливо надуваючись і випинаючи груди. Я завмираю, і, здається, у мене просто відпадає щелепа. 

— Очманіти! Міні Белгард! — видаю зрештою.

Драконятко неймовірне, і немає сумнівів, що це — син Белгарда.

***

А ще мені випало розповісти Беларі про Марату… Кіраха завбачливо сіла в іншу карету — з подругою Белари, Ліаною, та її сином темно-зеленого забарвлення, батько якого поки невідомий… Тож віддуватися доводиться мені.

Здогадуюся, що на мене чекають не найприємніші хвилини, і тільки тепер розумію, чому Белгард відправив за Беларою мене! Хитра королівська дупа!