Так багато ідеальних жертв...
Зайшла я до авторки Каті Андреєвої, яка зараз проводить власний марафон і читає наші твори. І мені захотілося її підтримати, тож вибрала книгу, близьку мені за жанром. Око впало (і не піднялося) на трилер "Ідеальна жертва" з позначкою 18+, яка, чесно кажучи, мене трішки завжди відлякує. Але чуйка підказала таки додати книгу в бібліотеку.
І побачила я там історію, яку нещодавно описувала і сама, правда не таку абузивну, - "Мовчати не можна кричати". В цьому творі розкривається у всій красі Стокгольмський Синдром - закоханість у свого викрадача, злам свідомості й неминуче повернення до того, хто знущався.
Щоразу, коли читаєш такі історії, та й бачиш по телебаченню (вчора, до речі, дуже в тему потрапив на око епізод з "Анатомії Грей" про жертву домашнього насилля), і хочеться крикнути цим жінкам: "ЧОГО ВИ ТЕРПИТЕ? ХТО ВАС ТАК НЕ ДОЛЮБИВ? ЧОМУ СПУСКАЄТЕ ТИРАНАМ ВСЕ З РУК??"
А потім згадую приклад зі свого життя, коли перший чоловік знущався наді мною, а я нікому не говорила, бо боялася осуду батька. Втекла в інше місто, а він мене і там знайшов. А потім таки вирвалася з цього кола пекла, завдяки хитрощам і розуму. Тож не засуджую я цих жінок. Мені їх просто шкода. Бо у мене в свій час вийшло вирватися з цих тенет через мою силу волі, а в декого її просто може не бути.
Тому, жіноче панство, читайте такі книги, щоб розуміти психологію жертви і не потрапляти на гачок до тирана. Любіть себе понад усе. Не дозволяйте собою маніпулювати. Бережіть себе і ставайте сильнішими щодня! Всіх обійняла!
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиРозуміти не значить мати силу щось змінити,...
Ньюбі Райтер, Напевно)
Візуал підібрано до тематики дуже гарно, але історія сумна і нажаль має місце в сучасності…
Ірина Бібік, на жаль..
Спочатку хочу висловити вам щире співчуття як жінці, яка пережила такий складний досвід. На жаль, навіть у нашому, сучасному світі жінки досі стикаються з насильством з боку чоловіків, звістно не всі погані. Я певною мірою також розумію, про що ви говорите. У моєму житті був подібний досвід — з боку вітчима. Близько 10 років я жила поруч із людиною, яку щиро ненавиділа і яка частково зламала мене. Фізичне, психологічне, фінансове насильство — з усім цим я зіткнулася. І, мабуть, найстрашніше було те, що з такої ситуації дуже непросто вибратися. Мені знадобилося багато часу, щоб подорослішати й почати будувати власне життя. Але залишити все пережите в минулому виявилося значно складніше. Психолог сказала мені що ці спогади не мають викликати емоції. Але як без цього. Іноді з’являється недовіра до чоловіків, приниження себе, звичка бути «зручною», терпіти. Мене так навчили жити. Адже багато жінок навколо повторювали одне й те саме: для жінки найстрашніше — залишитися без чоловіка, треба швидше вийти заміж, народити дітей, мовчати та не провокувати. І часом справді важко прийняти, що все це — неправильно. Бо сила звички інколи виявляється набагато страшнішою, ніж ми можемо уявити.
Катя Андреева, головне не зневірюватися в собі! Зараз я заміжня вже 15 років з чудовою людиною, яка розуміє і не ображає мене. Але шлях саморефлексії був довгим та важким. Тож хочеться, щоб інші жінки теж не опускали рук, а пропрацьовували травми і йшли далі
Цікавий відгук. І цікава тема. Часто справді справа не в силі волі, а в моделі поведінки, яка вкарбовується з дитинства. Дитина не може протистояти дорослому на рівних, всі переваги у нього - і фізична сила, і авторитет, і вміння маніпулювати і навіть почуття ( адже така людина дійсно може любити і піклуватися в тій мірі, в якій її природа дозволяє - приклад "Лоліти" Набокова). І частина жінок мають таку модель поведінки, прошиту у несвідомому. Тому свідоме переконання не завжди може з цим впоратися навіть тоді, коли вона вже доросла.
Дієз Алго, на жаль...
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати