В Міжнародний жіночий день принесла вам подарунок! "Лелека для боса" - роман про несподівану вагітність, незручні ситуації і справжнє кохання. 

Анотація до книги "Лелека для боса"

— Він дав мені три дні знайти квартиру, — кажу я.
Настя дивиться на мене.
— Три дні.
— Так.
— Три дні.
— Настю, ти повторюєш все що я кажу.
— Я обробляю інформацію! — вона ставить склянку. — Альбіно, він сім років жив на твоїх сніданках, твоїх чистих сорочках і твоїй присутності яка робила його квартиру домом — і дає тобі три дні?
Я відкриваю рот.
Закриваю.
— Він козел, — кажу я. Вперше вголос.
— Він абсолютний козел, — підтверджує Настя урочисто. — Він козел вищого ґатунку. Він козел з дипломом і корпоративною карткою. Якби існував рейтинг козлів — Костя б мав свою зірку на алеї слави.
— Він сказав що Вікторія вагітна... що вони...

Я влаштувалась на роботу з проживанням до вічно зайнятого бізнесмена від безвиході, але як йому сказати, що я вагітна від нього?

Також хочу нагадати про те, що роман "Його несподівана донька" незабаром здорожчає! Отже не прогавте шанс купити книгу дишевше. 

Дякую всім, хто вже купив книгу. А тим хто не придбав даю уривок з наступного розділу(спойлер - там стає дуже гаряче між Максом і Лізою):

— Ти пам’ятаєш, що обіцяла мені подяку.

— Я нічого не обіцяла.

— Поцілунок.

Вона зітхає.

— Максе…

— Я терпляче чекаю.

— Ти щойно влаштував сцену з моїм колишнім.

— Я врятував ситуацію.

— Ти задоволений собою.

— Дуже.

Вона дивиться на мене так, ніби вагається, чи сперечатися.

Я нахиляюсь ближче.

— Мій поцілунок.

Вона закочує очі, але теж трохи нахиляється.

— Один, — бурмоче.

— Я не жадібний.

Наші губи зустрічаються.

Спочатку коротко.

Але цього разу я не збираюсь зупинятись так швидко.

Я притягую її ближче, і поцілунок стає глибшим, теплішим. Вона тихо видихає, пальці стискають край мого піджака.

І моя рука сама знаходить її стегно.

Тонка тканина спідниці тепла під долонею.

Я проводжу пальцями повільно.

Вона різко вдихає.

— Максе…

Я не зупиняюсь одразу.

Моя рука ковзає трохи вище.

Не нахабно.

Але достатньо, щоб вона відчула.

— Ти казала подяку, — шепочу я біля її губ.

— Це не входило в… — вона затинається.

Її щоки червоніють.

— У що?

— У поцілунок!

Я тихо сміюся.

— Ти виглядаєш так, ніби тобі це не подобається.

— Мені… — вона зупиняється і штовхає мою руку вниз. — Забери руку.

Але в її голосі більше збентеження, ніж злості.

Я слухаюсь.

Майже одразу.

— Добре.

Вона дивиться на мене ще кілька секунд.

— Ти неможливий.

— Я стараюсь.

Ще раз вітаю всіх жінок з чудовим весняиним святом! Хай нам все вдається!