Чому авторка може трохи зникнути з радарів?

Привіт, мої незламні! Я "На межі... тестів!".

Сьогодні хочу зробити невелику паузу в обговоренні сюжетних поворотів «Поклику крові» і поділитися тим, що зараз відбувається в моєму реальному житті.

Як ви знаєте, мені 17, і зараз я перебуваю на фінішній прямій перед НМТ. Чесно? Іноді мені здається, що зустріч із "хімерами" в руїнах Чернівців була б менш стресовою, ніж тести з математики чи історії))

Бути одинадцятикласницею, готуватися до екзаменів і водночас писати складний біопанк-цикл — це справжній виклик. Бувають дні, коли замість формул у голові пульсує «Проєкт Едем», а замість дат — нові сцени з Кассандрою та Максимом.

Чому я це пишу?
По-перше, хочу перепросити, якщо іноді я буду менш активною в коментарях. Підготовка забирає багато енергії, але ваша підтримка — це мій головний "антидот" від стресу.
По-друге, я знаю, що серед моїх читачів точно є ті, хто зараз у такому ж човні.
Випускники, абітурієнти — як ви тримаєтесь? Чи вистачає вам часу на читання, щоб хоч трохи відволіктися від підручників?

Писати книгу для мене зараз — це не робота, а спосіб зберегти здоровий глузд серед тестів та конспектів.

Тримайте за мене кулачки, а я обіцяю, що попри все, наш графік (Вт, Чт, Сб) залишається в силі! Дякую, що ви зі мною не лише як читачі, а й як друзі. Розкажіть, як ви справляєтесь зі стресом? Можливо, у вас є свої секрети продуктивності?