Вітаю з першим днем березня! Хоча повітря на вулиці ще холодне, але весна — це завжди новий початок і нові зміни. І нехай вони будуть тільки на краще))). Запрошую всіх до прочитання Забери мене від нього, книга вже майже завершена. Хочу поділитися цікавим з роману. Всім приємного вечора. ☺️

Він підхоплює мене на руки й несе до спальні. Ніч змиває всі мої сумніви. У його руках знову почуваюся бажаною, ніби я єдина дівчина у світі. Довго цілуємося, він шепоче, що кохає, що йому погано без мене. Ми, як дві іскри, які то притягуються, то обпалюють одне одного. Коли вже насолодившись близькістю, лежемо обійнявшись, раптом вимовляє:

— Ліз… повернися до мене. Переїжджай назад. Мені погано, коли тебе немає поряд. 

І це звучить так… переконливо. Майже як мрія, яка знову може стати реальністю. Набравшись сміливості, обережно натякаю йому:

— Може… ми вже подумаемо про сім'ю? Про наше майбутнє? 

Він ледь помітно напружується, потім усміхається і, наче нічого не сталося, тактовно змінює тему. 

— Подивися, який місяць сьогодні яскравий. Пам'ятаєш, ми гуляли вночі на базі відпочинку? Тоді теж був повний місяць. 

Образившись, важко видихаю. Він завжди перекладає розмову, коли йдеться про серйозне. Але найбільше мене насторожує інше. 

— До речі… — вдає, що говорить буденно, але я вловлюю нотку напруги. — А цей… Ілля… хто він тобі? 

— У сенсі? — застигаю. 

— Та просто… питаю. З чого раптом ти так активно почала зустрічатися з ним? 

— Ти… чув про нього від когось? 

— Мій знайомий працює барменом у кафе біля парку, він сказав, що ти з цим чуваком часто бачишся там, — дивиться прямо у вічі. — Я хочу знати, що між вами? Ти мені це поясниш? 

І тут мене осяює. Ось вона — відповідь на всі запитання. Причина його раптової ніжності, подарунків, романтики. Він дізнався про мого шанувальника, тепер зрозуміло, чому так наполегливо бажає мене повернути. Відчув суперника.

Ліза з Герою. 

А ось Ілля, той самий суперник))) 

​​