Він зробив крок уперед, занадто близько, порушуючи особистий простір. Руки хлопця вперлися в стіл з обох боків, ніби замкнувши Мію в пастці.

Його очі, темні й проникливі, затрималися на ній на мить довше, ніж потрібно. Потім він ледь помітно посміхнувся, не дружелюбно, а з якоюсь грайливою насмішкою.

— А з чого це ти взяла, що я тебе не чіпатиму? — насмішливо промовив Аріл, дивлячись їй просто в очі.

Трохи нагадаю про свою дилогію ☕️