Пролог

— Не рада мене бачити? — чоловік підвівся з канапи й рушив у її бік.

В кожному кроці відчувалася легка загроза. Широкоплечий, спортивної статури, з коротко стриженим попелястим волоссям, він достоту змінився за ці кілька років. Незмінним лишився тільки льодовитий погляд світло-блакитних очей, що проймали до кісток.

— Не сподівалася тебе тут побачити, Емілю, — Мія відійшла в бік, так, що їх розділяв фотель.

— Тепер ми бачитимемось частіше, Міє, — Еміль посміхнувся.

Штучно, так, що кутики очей навіть не здригнулися. Її завжди лякала ця усмішка.

— Що це означає? — Мія вчепилася пальцями у спинку крісла так, що ті аж побіліли.

— А що, твоя мама тобі ще нічого не розповіла? — з фальшивим здивуванням у голосі запитав чоловік. — Ех, а я сподівався, що вона візьме складну частину на себе. Не бійся мене, дівчинко. Я ж не кусаюсь.

— Ти знаєш, що мені ніколи не подобалася твоя манера ось так підкрадатися, — дівчина спробувала надати власному голосові сміливості.

Але не в такій ситуації. І не з цим чоловіком. Зараз вона мала тільки одне бажання, повернутися до гуртожитку.

— Емілю, любий, — пролунав голос Діни. — Ну ти ж знаєш, яка наша Мія вразлива. Я сама їй про все розповім, не хвилюйся.

Очі Мії значно округлилися. Щось тут явно було не так.

«Що тут відбувається???»

— А тепер, мийте руки і мерщій до столу, — голос матері звучав буденно, майже заспокійливо.

Якщо не зважати на одне маленьке «але», родина точно щось замислила.

Мія пройшла до кухні, всім тілом відчуваючи на собі липкий звіриний погляд. Вона знала Еміля з дитинства: він був сином ділового партнера батька і старший за неї майже на десять років. І скільки дівчина пам'ятала, цей крижаний погляд був таким від самої першої зустрічі.

«Що означає, тепер ми бачитимемось частіше?»

Вона відчувала, що нічого хорошого з цього не вийде. Як і з всієї поїздки. Мія стиснула зуби. Вона потерпить. Весілля сестри. Всього один день, і свобода, повернення назад до гуртожитку. Заради такого можна було б й зіграти чемну дівчинку, правда?

Незабаром майже уся родина зібралася за столом. Не вистачало лише сестер. Але ті, судячи з розповідей матері, були дуже зайняті. Та Мія й не засмучувалася через це. Навпаки, дихати було трохи легше. Якщо не враховувати одного чоловіка, котрий таки пропалював у ній дірку. Якщо, звісно, кригою можна було щось пропалити.

— Мія, люба, ти в нас вже доросла дівчинка, — раптом почав батько.

Мія мало не вдавилася картоплею. Подібні фрази ніколи не закінчувалися нічим хорошим. Принаймні, для неї.

— Тож настав час дещо тобі розповісти, — Рональд навіть не дивився на доньку.

А ось усмішка на обличчі Еміля поширшала, стала більш дикою і лякаючою.

— Що саме? — Мія чіпко уп'ялася очима в батька, застигнувши в нервовому очікуванні.

— Не перебивай, люба. Жінка не повинна втручатися, коли говорить чоловік, — в голосі Рональда з'явилися металічні нотки. — П'ять років тому я підписав з батьком Еміля дуже важливий для нашої родини договір. Завдяки ньому ми зараз маємо цей будинок і все інше добро. Лишився тільки заключний пункт. І це — ваше одруження.

— Що??? — очі Мії округлилися ще більше, а повітря блискавично щезло з кімнати.

Вона сиділа і кліпала очима від несподіванки, не в змозі хоч якось відреагувати.

"Вони продали мене? Як товар?" — все кричало всередині.

— Одруження з ким? З батьком Еміля? — не втрималася від шпички вона.

Еміль демонстративно ляснув себе рукою по лобі.

— Зі мною, Міє, зі мною, — мовив він, явно не зрозумівши тонкий нервовий гумор.

— Чудово, я проти — дівчина різко підвелася з місця. — Я повертаюся до гуртожитку, всім дякую.

З цими словами Мія кинулася до виходу. Думки були лише про одне: якнайшвидше дістатися аеропорту. Опинившись в коридорі, вона швидко взулася і смикнула за ручку. Клац... Замок не піддався. Хвиля холодного поту скотилася спиною.

— Ми були готові до такого варіанту подій, — пролунав за спиною голос Еміля.

Дівчина із жахом розвернулася і стиснула кулаки.

— Випусти мене негайно! — мовила вона, голос сильно надривався.

— Не випущу, — чоловік був невблаганним. — Але дам час подумати.

— Ти серйозно думаєш, що я можу передумати? — скептично запитала Мія. — Я ненавиджу тебе!

— Це в твоїх же інтересах, — Еміль стиснув плечима. — А тепер, йди до себе в кімнату.

Мія пирхнула й закрокувала у бік сходів, намагаючися зберігати впевненість. Та щойно вона порівнялася з чоловіком, той схопив її за плече й нахилився до вуха.

— Твоє життя буде казкою, — прошепотів він, обпікаючи шкіру. — Від ненависті до кохання, люба. Дуже популярний троп.

«Ще кілька днів тому я й не підозрювала, що звичайна гра перетвориться на катастрофу...»