Я не пишу і не вимучую тексти. Зрозумів, що це немає сенсу. Все одно виходить лажа.
Ні звичайно, коли ідея твору вже є - пишу, докладаю зусиль. Але це коли вже бачення сформоване. І ти просто оформлюєш і запаковуєш "ідею".
Але до тих пір доки "ідея " не прийшла - не витрачаю намарне час. На відміну від Кінга, який спускається в підвал до свого Муза, щоб той з ним поділився натхненням, я очікую на внутрішній відгук. І цей внутрішній голос (не мій) ніколи не помиляється, якщо слухати його уважно.
Вчора писав, короткий ґорор. А сьогодні встав, і відчув - що це нікуди не годиться. Немає відгуку всередині. Вірніше є - твір в тому варіанті - не вартий часу на читання.
І от тільки, що внутрішній голос підказав. І мушу визнати в черговий раз - його варіант краще. Він не помиляється.
Ти знову розумієш, що ти лише різець в руках Майстра. І задача твоя стати - досконалим відточеним інструментом, що ідеально передає задум. А не тупим заржавілим шкребком, що рве полотно.
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиУ кожного автора свій підхід — окей. Є й ті, хто “пише в потоці”. Але потік добре тягне коротку дистанцію: замальовку, новелу, сцену. Книга, а тим паче серія — це не медитація, а проєктування: спершу ідея, далі структура, логіка, редагування.
Бо “пишу, а ідея потім підтягнеться” — це як будувати міст і сподіватися, що фізика підлаштується під настрій інженера. Ні, не підлаштується. І найсмішніше — збій фізики першим побачить не автор, а читач: у вигляді провалів, натягнутих поворотів і сюжету, що тріщить по швах.
Герман Харрінгтон, У мене теж є сцени, які пишуться саме “в потоці”. Вони раптом врізаються в сюжет, щось підсвічують, розширюють, додають об’єму. І так, інколи вони справді вибухають — дають ту саму емоційну родзинку, заради якої все й затівалося.
Але справа в тому, що після вибуху я сідаю з холодною головою і перечитую. І вже тоді підлаштовую під загальну конструкцію: ритм, логіку, розвиток персонажів. Потік — це сировина. Редактура — це інженерія.
Якщо ж написане “на драйві” вчора здавалося геніальним, а сьогодні читається як “щось не те”, то це не трагедія й не містика. Це просто сирий матеріал. Його рано виносити на загал — хіба що як експеримент для дуже поблажливої аудиторії :).
І так, іноді цей сирий текст справді дозріває. Переписується, трансформується, змінює формат — і з заготовки стає повноцінною сценою. Спілим фруктом, який уже не соромно дати скуштувати читачеві. Але між “о, як полилося!” і “ось це вже добре” зазвичай лежить прошарок корекції, який і є справжньою роботою з текстом.
Це просто ваш спосіб спілкування з підсвідомістю. Ви маєте все скласти в голові - і лише тоді писати. Та робота, що ви проробили вчора - не марна. Таким чином ви дали завдання підсвідомості - і отримали "на гора" те, що хотіли. В мене теж творча робота - архітектор. І часто перший варіант відкидається, бо проробивши його, розумієш, що варто діяти інакше, приходить інша ідея, більш вдала. Але без тої чорнової роботи вона не прийшла б - матеріал потрібно освоїти. Звичайно, буває, що ідея приходить сама ( але в неї теж були предвісники, просто більш розтягнуті в часі, вже опрацьовані мозком)
Дієз Алго, Так і є :). Все проходить через підсвідомість, як нижню частину айсбергу на вершині якого і стоїть наша свідомість :)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати