Звіт по марафону Book-Connect

​У рамках марафону опрацювала тексти трьох авторів. Нижче — мій звіт.

1. Ріна Март — «ВІДУН»

​(Прочитано 5 розділів)

Текст, як експозиція, залишає відчуття дуже щільного, майже барокового занурення у світ слов’янської міфології; тут високий поріг входу — автор буквально одразу видає міфологічну базу, щоб читач розумів, що відбувається. Якщо описувати мої щирі враження, то це передусім стан естетичної дистанції, досвід інтелектуального споглядання, бо логіка тут є, і вагома матчастина, а ще я б відзначила глибокий естетичний спокій, який не покидав мене всі ці п'ять розділів.

​Автор настільки детально і фактурно вимальовує кожну деталь — від бузкових очей Яромира до найтонших відтінків запахів у кабінеті, — що виникає ефект "уповільненого кадру". Текст не викликає бурі гострих емоцій чи тривоги, скоріше він діяв на мене як заспокійливе монументальне полотно, яке створює особливий темпоритм: ти не біжиш за сюжетом, а змушений зупинятися і розглядати кожну декорацію. Це викликає цікавий стан — інтелектуальну цікавість до того, як вибудований цей світ, але водночас залишає "холодну голову" щодо самих героїв.

​Велика кількість міфологічних кодів та зовнішньої атрибутики героїв не залишать байдужими любителів слов'янського фентезі. Для мене Яромир поки що залишається частиною цього складного міфологічного орнаменту, і цікаво, чи вдасться сюжетній динаміці в наступних розділах пробитися крізь цю щільну мережу описів до живої психологічної взаємодії. Бо судити книгу за п'ятьма розділами складно, щоб щось говорити про архітектуру сюжету в цілому.

2. Ньюбі Райтер — «МОЯ ЖАХЛИВА РОБОНЯНЯ»

​(Прочитано повністю)

Прочитала книгу повністю, оцінила кожен розділ. Буде сумбурно, бо багато роздумів. За відчуттями ніби горор прочитала, автор майстерно використовує нагнітання подій, ще ніби нічого не відбулось, але ми вже відчуваємо, що буде щось страшне, з моменту як няня стала заходити до кімнати Сашка. Структура тексту, нічого зайвого, все суто у справі, люблю коли автори так пишуть. Є зав'язка, кульмінація та відкритий фінал.

​Книга побудила багато запитань і до себе. Склалось враження, що компанія все таки проводить експеримент, і судячи з відповідей техпідтримки всі все знали, але автор дала нам можливість тут дофантазувати і думаю це спрацювало емоційно краще ніж якби вона давала нам готові відповіді.

​Я ловала себе на думці, як би діяла я опинившись в такій ситуації, і відповідь банальна, я б ще на етапі замовлення вичитала форуми побачила баги, подивилась публічну оферту компанії та зупинилась би. Але не всі читають документи та відгуки до покупки. Тут не прямо, але піднято питання як бути батьками і встигати все, і чи достатньо просто 15 хвилин якісного часу дитині з батьками, щоб він почув їх турботу та любов. І найстрашніше, що роль такої няні може зіграти не тільки робот-ШІ у майбутньому, але й бабуся. Автор на жаль не дає нам відповідь як же позбутись такого робота-ШІ, що теж працює на сюжет, але хто знає може колись ці знання і знадобляться).

3. Кокура Лара — «ЦУКОР З П'ЯТИ СТІКІВ»

​(Прочитано повністю)

Прочитала. Легко читається. Це дуже якісна проза, реалізм. Що особливо сподобалось: кожна новела має тонку філософську нитку — то посилання на Епікура, то Сковорода. Вони щирі та життєві, не здивуюсь, якщо кожен з героїв має реальних прототипів. Авторка задає не тільки прямі питання, але й підіймає теми заземлені, болючі, що чіпляють кожного. Тож я після кожної новели задавалась ще питаннями:
​Чи слід виходити заміж за людину, яку бачиш вдруге в житті?
​Питання, чи може дитина відмовитись від батьків, — доволі цікаве з точки зору моралі.
​Не засуджую, але не розумію Ольгу: навіщо ці зізнання? Обрала грати в щасливий шлюб — то грай до кінця або бери відповідальність за свої дії. Але такі люди у житті є, реалістично.
​Про батька болюча історія, бо підіймає тему фіналу життя і того, що він не завжди миттєвий, і близьким доводиться з цим жити.
​Не розумію Діану: як вона може бути відповідальною за життя Олега? Це його вибір, хоча і як відповідь на її дії.
​Як же Радянський Союз вбив у голови старшому поколінню, що після 60 років уже не життя. Тоталітаризм СРСР занадто роз'їв життя простих людей.
​Історія про Мілу — це про те, як відсутність розмов з батьками про базові питання та релігійність родичів викривили погляди дитини на життя, і як наслідок — імпульсивні рішення.Після краху однієї віри (в комунізм) люди часто кидалися в іншу крайність — жорстку обрядову релігійність, яка так само диктує «як треба», не пояснюючи «чому». Такі мої роздуми. Я вже другий день в роздумах після книги, ніби кубік рубіка, кручу у голові сценарії розвитку, чи був вихід з деструкції, де була точка неповернення. Текст залишає довгий післясмак.

тут буде ще список авторів-марафонців, поки збираю посилання