Привіт, друзі!

Новий тиждень. Нові плани і пошуки шляхів їх реалізації.
Поки все вдається. На жаль, часу в добі малувато.
А нова глава "Світло між нами" вже на моїй сторінці,
Здається, у протистоянні София--Гліб переможе...
А не скажу)

Приємного читання! https://booknet.ua/reader/svtlo-nad-nami-b445696?c=4889044&p=1

Я різко струшую головою, виганяючи ці думки. Ні. Гліб не має на мене жодного особливого впливу. Точніше — не повинен мати. А ле він такий гарний і так подобається мені.
До біса.
— Ти так і не сказав, навіщо тобі було, щоб я сіла в машину.
Я повертаюся до нього напівобертом і простягаю руку, обережно кладучи долоню на його коліно.
Серце шалено гупає в грудях. А що, якщо я помиляюся? Якщо цей виклик — дурість? Якщо він зараз просто відсторониться… і покарає мене холодом за все, що я йому наговорила?
— Що ти робиш? — обережно питає він.
Гліб дивиться розгублено — то на мене, то на мою руку. Дивуючись власній сміливості, я ковзаю долонею по його міцному стегну й зупиняюся посередині.
Його очі миттєво темнішають. Я добре знаю цей погляд. У ньому багато чого. Неспокій. Бажання. Голод.
— Тсс… — шиплю я, примружившись. — Не відволікайся від дороги.
Він суворо переводить погляд на лобове скло й сильніше стискає кермо довгими пальцями.
— То навіщо тобі було, щоб я сіла в машину?