Сцена: общій вагон забацаного поїзда... Стоп! Відставити. Не те...

[Пошук потрібного файла... Отримання дозволу в чергового... Запис у журналі обліку журналів... Готово]

Сцена: забацаний бліндаж в одній з напівзруйнованих посадок Донбасу. Стіни скошені, але помітні сліди численних спроб порівняти їх лопатою - видно, що той, хто копав, відчайдушно старався зробити "згідно-відповідно". Вгорі, між потьмянілих колод накату, шкребуться миші. Ними ж (навпіл з землею та невипраними шкарпетками) пахне у приміщенні.

В одному кутку стоїть зброя - АКМ та помпова рушниця "Тайфун" 12 калібру. У іншому - газовий балон з підставкою під чайник, на якій стоїть, власне, чайник - металевий та почорнілий від кіптяви. Поруч складені шолом та плитоноска.

На цвяху, вбитому в одну з опор, висить камуфляжна куртка з кількома шевронами на плечах. Можна помітити квадратний патч із написом "Голандський штурвал", горизонтальну плашку, стилізовану під надкушений шматок пластиду, із текстом "Кілограм щура", та синій прямокутник з білими літерами "Durex: врятуй світ від таких, як ти".

Вздовж стіни - збите з підручних матеріалів дерев'яне ліжко. Під ліжком видно неповний пак води "Прозора", відкритий цинк з набоями 7.62, ящик з консервами та Мівіною, рвані зелені мішки та ще якесь барахло. Поруч стоять розшнуровані берці "Талан" та виваляні в землі гумові капці. На ліжку постелені каремат, спальник, ще якесь ганчір'я, а в узголів'ї стоїть загорнутий у фліску рюкзак, який хтось вирішив прилаштувати замість подушки.

Зверху на всьому цьому, спершись спиною на рюкзак, сидить чоловік 40+ років на вигляд. Він лисий, бородатий, одягнений у полинялу футболку з написом "Вривайся у ІІІ Світову", заяложені тактичні штани (клапан на одній з кишень надірваний, замість одного наколінника живописна дірка) та статутні шкарпетки ЗСУ (чорно-зелені). Це - Автор. Поруч з ним на стіні висить рація, а перед ним, на дешевому пластиковому кронштейні, прикрученому до опори ліжка - планшет. Автор щось зосереджено клацає на ньому.

Знадвору чутно шум та крики: "Небо! В укриття!". Постріли, звук дрона, що заходить на ціль, знову постріли, вибух. Згодом чути кроки, що швидко наближаються.

- Сало-цибуля! Не стріляй, свої!

У бліндаж забігає захеканий... ні, не мудило в пальті, а захеканий чоловік років 30 у неоковирному шоломі на голові (якій явно на розмір більший, ніж треба) та чорному бронежилеті з написом PRESS на передній пластині. Це - Військовий Журналіст.

- Бажаю міцного, - промовляє, віддихавшись. - Ну й весело тут у вас.
- Бажаю. Та як у всіх, - Автор знизує плечима, відсуває планшет, спускає ноги з ліжка та сує їх у капці. - Літають та й літають. Я вже звик.
- Ну-ну, - скептично говорить Журналіст. - То що, почнемо?
- Давай, - киває Автор. - Як казав один боєць, який хотів продати зенітку, коли його пов'язала Служба Божа - раніше сядемо, раніше вийдемо.

Журналіст лізе до свого рюкзака, дістає звідти камеру і встановлює її на штатив. Виставивши об'єктив у потрібному напрямку, командує:

- Гоупро, старт рекордінг, - камера слухняно починає запис.
- Отож, - прокашлявшись, починає Журналіст. - Перше, і найголовніше питання. Чому ти взагалі почав писати? В наших-то умовах.
- Спочатку - мені було потрібне якесь заняття, на яке можна перемкнутись, - відповідає Автор, прийнявши зручну позу. - Відволіктись від реального  світу. Бо якщо не відволікатись ні на що - то почниає добряче паяти.

Тригернувшись на останнє слово, з дальнього кутка вилітає паяльник, огорнутий магічним сяйвом (яке, очевидно, й тримає його в повітрі) і підлітає до Автора.

- А ну геть! - Автор відмахується від настирливої залізяки руками. - Киш! А куцу, я сказав! Та відчепись, бо стрелю! - бачачи, що прилад на слова не реагує, тягнеться до зброї.

Паяльник відлітає та вичікувально завмирає в кутку.

- У, харцизяко! - Автор виразно погрожує йому кулаком. - Так от. Почав я, значить, це робити, бо без цього мене трохи... - боязко коситься на паяльник. - Цейво. А потім - якось вже втягнувся, мені подобається навіть. Врешті, треба ж свою дур кудись дівати? Все краще, ніж аватарити, ходити в СЗЧ або в небо з автомата фігачити, бо там типу щось дзижчало.
- Так, про аватарів ні слова! - Журналіст застережливо підіймає руку. - Бо прес-служба не пропустить. Давай краще до наступного, - дістає з нагрудної кишені смартфон, звіряється з нотатками. - Чого такий різнобій у жанрах? Фентезі темне, фентезі звичайне, фантастика, сучасна проза і... - вдивляється у записи, - любовний роман? Друже, ти серйозно?
- А що такого? - Автор запитально здіймає брову. - Я люблю часом поекспериментувати. Спробувати щось нове, свіжий подих, оце от все... А іноді хочеться відчути краплинку чогось доброго, світлого, ніжного. При нашій роботі - хіба це так дивно?
- Сцена з двома напівголими ельфами і притисканням до стінки – це добре, світле й ніжне? - іронічно всміхається Журналіст.
- В кожного своє розуміння поняття “добре, світле й ніжне”... Друже! - Автор глузливо всміхається у відповідь.

Журналіст пильно дивиться на нього.

- Ну, гаразд... - робить якусь позначку в телефоні. - Тоді скажи ще таке...
- Чекай, - планшет дзенькає сповіщенням, Автор розвертає екран до себе. - Що там... FPV на Жоржину-вісім. Це до нас. Я миттю! - хапає рушницю з кутка і, як був - у капцях та футболці - вибігає назовні.

Чути звук дрона, що наближається. Потім - ритмічні постріли, за кожним з яких слідує звук пересмикування затвору. Врешті дрон пікірує й вибухає десь в стороні. Лунає радісний вигук: "Відсмокчи, [цензура] нещасний!", після чого Автор забігає назад до бліндажа. Ставить рушницю на запобіжник і вертає її на місце.

- Нащо ти їх збиваєш? - питає Журналіст. - Ти ж не ППО.
- Та заграли тут літати, - відмахується Автор, сідаючи знов на ліжко. - Хоч трохи їм солі на одне місце насиплю, - він раптом вдивляється в об'єктив камери. - Вона що, досі пише?
- Ага, - киває Журналіст.
- Трясця! - Автор ляскає себе по лобі. - Я ж без броніка вийшов. Знов звіздюлєй дадуть...
- Та не переймайся, я це виріжу. Йдемо далі... Що тебе взагалі спонукає писати? Звідки ти береш натхнення?
- Що спонукає? - трохи здивовано перепитує Автор. - Хіба я щойно не казав про пая...

Паяльник негайно реагує на "чарівне слово", але Автор наставляє на нього калаш.

- А ну, місце! Хай-но мені генчик підвезуть, я до тебе підключу 380 вольт - тоді побачиш, як це, коли не ти паяєш, а тебе, - опускає зброю, багатозначно всміхається. - Що мені дає натхнення, кажеш? Та що завгодно. Гарна погода. Смачна їжа. Чиста гаряча вода. Новий шеврон чи футболочка з кумедним принтом. Кісяри наші... котики, до речі, дуже надихають, всім рекомендую. Та часом навіть дзижчання отого гадського дрона на щось наштовхує, - ставить автомат на місце. - Але головне - бажання. От мені хочеться щось писати - то я й пишу.
- Чудово! - Журналіст показує пальцями "окей". - І наостанок. Хочеш щось сказати своїм читачам?

Автор пильно дивиться в об'єктив. Вперше за сьогодні його обличчя стає справді серйозним (хоча посмішка з нього так і не сходить).

- Дякую вам, хлопчики й дівчатка, що ви є. Ви не даєте мені остаточно... - превентивно грозить кулаком паяльникові, який все ще чигає у кутку. - Ну, ви зрозуміли. А значить - сприяєте зміцненню обороноздатності Української Держави.
- І на цій мажорній ноті... Гоупро, стоп рекордінг! - камера зупиняє запис, і Журналіст пакує її до рюкзака. Надягає шолом. - Дякую за змістовне інтерв'ю, друже... Буду помаленьку рухатись.

Автор замислено дивиться на вихід з бліндажа.

- Вже сіріє. Вони зараз на нічні дрони пересядуть, тебе в теплак за кільометр буде видно. Воно тобі треба? Лишайся до ранку... Ліжко, правда, одне - але будемо чергувати по пару годин. Хоча... Я, може, і взагалі не засну - розділ тре дописати. Буду надихатись... - радісно шкіриться, - твоїм живописним хропінням!
- Так... А як же... - розгублено мовить Журналіст. - Мені ж на ПТД повернутись треба, доповісти, оце от все...
- Зараз врегулюємо, - заспокоює його Автор і тягнеться до рації.

- Дримба, Дримба, я Кагор, на зв'язок.
- На зв'язку, - хрипко відповідає рація.
- Дримба, небо брудне, брудне. Гість лишиться до світлого, до світлого. Як прийняли?
- Кагор, плюс, прийняв.
- От і порішали, - посміхається Автор. - Саме час по каві бахнути! На ніч-то - саме те, - підсуває до себе балон з чайником, запалює його, виливши у чайник пляшку "Прозорої", й починає зосереджено нишпорити в рюкзаку. - Ти що будеш - "три в одному" чи "три в одному"?
- Гммм... - Журналіст робить замислений вигляд. - Складне питання... Мабуть, буду "три в одному".
- Чудовий вибір, - Автор показує "палець вгору", - друже!