Чому ця книга Вам Не сподобається

​Я довго вагалася, чи варто публікувати книгу Чоловічий протокол: те, що не скаже дружина. Навіть зараз, викладаючи перші сторінки, я до кінця не знаю, що Вам сказати... Для мене цей текст — не просто література. Це моя данина пам’яті людям, яких уже немає поруч. Це розмови, які мали відбутися, але не сталися. Десь я не встигла. Десь — банально струсила. А десь просто вирішила промовчати, вважаючи, що час іще є.

​Виявилося, що часу немає.

​Сьогодні ці слова вже не знайдуть своїх адресатів, але вони залишилися в мені як невивчені уроки та неоплачені борги. Я публікую цей текст частинами, бо кожен розділ для мене — як іспит на чесність. Я виставляю ці «сенси» на загальний огляд лише тому, що вони коштували надто дорого, щоб просто зникнути.

​Я навіть не сподіваюся на Ваше розуміння і точно не буду використовувати маркетингові інструменти, щоб «продати» Вам необхідність цього читання чи «втирати», чому Вам це потрібно. Ні, цього Ви від мене тут не дочекаєтеся. Не чекайте й повчань — я сама все ще вчуся жити з наслідками власних мовчань.

​Але якщо Ви все-таки наважилися йти далі, у мене є три залізні умови:

​1️⃣ Прочитайте Дисклеймер повністю. Це не формальність, а Ваша техніка безпеки. Без усвідомлення ризиків, про які я там пишу, рухатися далі немає сенсу.

​2️⃣ Прочитайте Присвяту. Там написано, кому і для чого ця книга. Можливо, саме так Вам стане зрозумілішою природа моєї жорсткості та пам’яті, яка стоїть за цими словами.

​3️⃣ Тверезо оцініть свій ресурс. Це текст не для слабкодухих — не для тих, хто звик до емоційних фільтрів. Тут не буде «підтримуючої терапії». Якщо Ви не готові витримати правду без обгорток — закрийте цю сторінку зараз.

​Просто сідайте поруч. Можливо, мої несказані вчасно слова допоможуть Вам встигнути сказати свої, а може, і ні.

​Якщо в книзі «Баг: право на душу» я давала Вам підказки, куди дивитися, і роз’яснювала рівні занурення, то тут цього не буде. Я не збираюся розтлумачувати підтексти. Я не буду пояснювати, чому Головна Героїня діє саме так, чому Головний Герой мовчить, чому обрано такий формат розповіді чи чому у фіналі вона приймає саме таке рішення. Чому використовуються саме ці речі й що вони означають — Ви теж не почуєте від мене жодного слова.

​Усе, що Ви тут побачите, — воно просто є. Без пояснень, без коментарів автора, без «що я хотіла цим сказати».

​Ви залишаєтеся з цим текстом один на один. Ваші висновки — це Ваша відповідальність. Якщо Ви щось не зрозуміли або побачили інакше — це Ваше право. Я більше не гід. І, своєю чергою, моя Головна Героїня — просто свідок, який викладає докази на стіл.

​Вирішуйте самі, що з ними робити.