Я б не сказав, що ми гірші, бо живі. Навпаки — ми недосконалі саме тому, що складніші за будь-який написаний світ. У вигадці можна продумати кожну деталь, вирівняти сюжет, надати болю красивої форми, а втраті — правильного сенсу. Але людина не будується за планом автора. Вона змінюється, помиляється, сумнівається, знаходить нові бажання, втрачає старі мрії, знаходить нові й усе одно продовжує рухатися далі.
І в цьому є наша сила у збереженні оптимізму й внутрішньої цілісності. Ми не ідеальні, але здатні рости. Ми можемо вигадувати світи, щоб краще зрозуміти себе, а потім повертатися в життя трохи мудрішими, теплішими й уважнішими. Тому світ не втрачає сенс через нашу недосконалість. Навпаки — саме вона робить його живим, мінливим і наповненим.
Ти народився, вчився, одружився,
Родився син, онуки, застудився.
Таблетки, старість, пенсія, роки пливуть,
Помер —Оце й вся суть.
В ілюзіях же ти злітав у небо,
Підкорював вершини, опускався в жерло,
Світ рятував і знав —Десь вірно ждуть.
То хто ж бо істину несуть: Ілюзії чи суть?
Сергій Більцан, Тому я з Вами абсолютно погоджуюсь, що творчі люди знаходяться у своєму сприйнятті десь посередині. Якщо раніше наші “ігральні кістки” сприйняття реальності були схожі на звичайний кубик із шістьма гранями, то зараз це вже якийсь ромбододекаедр із дванадцятьма площинами, де кожна грань — окремий спосіб жити, мріяти, тікати, повертатися й знаходити сенс. І головне, мабуть, не те, де саме людина стоїть — у “суті” чи в “ілюзії”, а чи залишається вона при цьому живою всередині.
Сьогодні я хочу поділитися з вами своїми першими круглими циферками. Вони ще зовсім маленькі, але для мене символізують величезний ріст і найважливіші кроки, які я роблю назустріч своїй мрії. Перш за все, я пишу, щоб ділитися
Анотація Цей світ жорстокий. Тут немає правил. Як і на нашому турнірі з фехтування, де переможця визначено задовго до початку поєдинку. І це не я. Він — наречений моєї сестри. Переможець по життю. Самозакоханий.
— Вальс тут? Серед залу, де ніхто не планує танцювати? — Так як музика була тільки для такого стилю танцю, іншого варіанту в них не було. — Я ж сказав, що це неординарно. То що, згодна? — Та мені вже все одно.
Це просто очманіти як круто! Я не раз уже ходила в нічні клуби, хоча й не сильно цим захоплююся. Але то були звичайні заклади, для звичайних людей. А от «Золоте теля» — елітний клуб. У Карини тут купа знайомих, і коли
Вітаю всіх!
Ну що, починаємо «Покуту» Друга частина «Шлюб наосліп. Покута» вже стартувала. Злата повернулася. Не для того, щоб тікати вдруге.
Гордій теж уже не той чоловік, якого вона залишила місяць тому. Він
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
7 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиСкажіть будь ласка, а що саме ви вважаєте щастям?
Антібіотік, не дочекаєтесь
❤️❤️❤️
Я б не сказав, що ми гірші, бо живі. Навпаки — ми недосконалі саме тому, що складніші за будь-який написаний світ. У вигадці можна продумати кожну деталь, вирівняти сюжет, надати болю красивої форми, а втраті — правильного сенсу. Але людина не будується за планом автора. Вона змінюється, помиляється, сумнівається, знаходить нові бажання, втрачає старі мрії, знаходить нові й усе одно продовжує рухатися далі.
І в цьому є наша сила у збереженні оптимізму й внутрішньої цілісності. Ми не ідеальні, але здатні рости. Ми можемо вигадувати світи, щоб краще зрозуміти себе, а потім повертатися в життя трохи мудрішими, теплішими й уважнішими. Тому світ не втрачає сенс через нашу недосконалість. Навпаки — саме вона робить його живим, мінливим і наповненим.
Андрей Романенко (Black Silver), Ваші коментарі завжди звучать як лекція в університеті:)))
Ти народився, вчився, одружився,
Родився син, онуки, застудився.
Таблетки, старість, пенсія, роки пливуть,
Помер —Оце й вся суть.
В ілюзіях же ти злітав у небо,
Підкорював вершини, опускався в жерло,
Світ рятував і знав —Десь вірно ждуть.
То хто ж бо істину несуть: Ілюзії чи суть?
Сергій Більцан, Тому я з Вами абсолютно погоджуюсь, що творчі люди знаходяться у своєму сприйнятті десь посередині. Якщо раніше наші “ігральні кістки” сприйняття реальності були схожі на звичайний кубик із шістьма гранями, то зараз це вже якийсь ромбододекаедр із дванадцятьма площинами, де кожна грань — окремий спосіб жити, мріяти, тікати, повертатися й знаходити сенс. І головне, мабуть, не те, де саме людина стоїть — у “суті” чи в “ілюзії”, а чи залишається вона при цьому живою всередині.
♥️♥️♥️
Ідуть верблюди по піску.
Пів року, може – рок.
Ідуть верблюди… В чому ж чому СУТЬ?
А суть – в пісок. В пісок!
Грудна Жаба, :)))
❤️❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати