Я б не сказав, що ми гірші, бо живі. Навпаки — ми недосконалі саме тому, що складніші за будь-який написаний світ. У вигадці можна продумати кожну деталь, вирівняти сюжет, надати болю красивої форми, а втраті — правильного сенсу. Але людина не будується за планом автора. Вона змінюється, помиляється, сумнівається, знаходить нові бажання, втрачає старі мрії, знаходить нові й усе одно продовжує рухатися далі.
І в цьому є наша сила у збереженні оптимізму й внутрішньої цілісності. Ми не ідеальні, але здатні рости. Ми можемо вигадувати світи, щоб краще зрозуміти себе, а потім повертатися в життя трохи мудрішими, теплішими й уважнішими. Тому світ не втрачає сенс через нашу недосконалість. Навпаки — саме вона робить його живим, мінливим і наповненим.
Ти народився, вчився, одружився,
Родився син, онуки, застудився.
Таблетки, старість, пенсія, роки пливуть,
Помер —Оце й вся суть.
В ілюзіях же ти злітав у небо,
Підкорював вершини, опускався в жерло,
Світ рятував і знав —Десь вірно ждуть.
То хто ж бо істину несуть: Ілюзії чи суть?
Сергій Більцан, Тому я з Вами абсолютно погоджуюсь, що творчі люди знаходяться у своєму сприйнятті десь посередині. Якщо раніше наші “ігральні кістки” сприйняття реальності були схожі на звичайний кубик із шістьма гранями, то зараз це вже якийсь ромбододекаедр із дванадцятьма площинами, де кожна грань — окремий спосіб жити, мріяти, тікати, повертатися й знаходити сенс. І головне, мабуть, не те, де саме людина стоїть — у “суті” чи в “ілюзії”, а чи залишається вона при цьому живою всередині.
На зеленій рівнині стояло кілька автентичних місцевих будиночків, а за дерев’яними парканами паслися вівці. Як пояснив Тарас, це було місце, де варили традиційний овечий сир. Його дядько Степан жив тут по пів року, у туристичний
Здається, сьогодні я вирішила трохи розбити вам серця) Уявіть чоловіка, який звик контролювати абсолютно все. Який не боїться смерті, не вірить у кохання й переконаний, що в його грудях давно немає серця. А потім у його
Доброго часу доби, шановне панство. Пишу вам, бо треба)) Якось у блогах пообіцяла, що як тільки книга «Багряні пута» буде підходити до завершення, я про це повідомлю. Отже, офіційно повідомляю, що до завершення книги
Привіт, мої любі читачі!☺️ Сьогодні маю для вас особливу новину! На Букнет з'явилася новинка Ціна ненависті, і я з радістю запрошую вас познайомитися з нею. В цій історії буде все: кохання, інтриги, несподівані повороти,
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
7 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиСкажіть будь ласка, а що саме ви вважаєте щастям?
Антібіотік, не дочекаєтесь
❤️❤️❤️
Я б не сказав, що ми гірші, бо живі. Навпаки — ми недосконалі саме тому, що складніші за будь-який написаний світ. У вигадці можна продумати кожну деталь, вирівняти сюжет, надати болю красивої форми, а втраті — правильного сенсу. Але людина не будується за планом автора. Вона змінюється, помиляється, сумнівається, знаходить нові бажання, втрачає старі мрії, знаходить нові й усе одно продовжує рухатися далі.
І в цьому є наша сила у збереженні оптимізму й внутрішньої цілісності. Ми не ідеальні, але здатні рости. Ми можемо вигадувати світи, щоб краще зрозуміти себе, а потім повертатися в життя трохи мудрішими, теплішими й уважнішими. Тому світ не втрачає сенс через нашу недосконалість. Навпаки — саме вона робить його живим, мінливим і наповненим.
Андрей Романенко (Black Silver), Ваші коментарі завжди звучать як лекція в університеті:)))
Ти народився, вчився, одружився,
Родився син, онуки, застудився.
Таблетки, старість, пенсія, роки пливуть,
Помер —Оце й вся суть.
В ілюзіях же ти злітав у небо,
Підкорював вершини, опускався в жерло,
Світ рятував і знав —Десь вірно ждуть.
То хто ж бо істину несуть: Ілюзії чи суть?
Сергій Більцан, Тому я з Вами абсолютно погоджуюсь, що творчі люди знаходяться у своєму сприйнятті десь посередині. Якщо раніше наші “ігральні кістки” сприйняття реальності були схожі на звичайний кубик із шістьма гранями, то зараз це вже якийсь ромбододекаедр із дванадцятьма площинами, де кожна грань — окремий спосіб жити, мріяти, тікати, повертатися й знаходити сенс. І головне, мабуть, не те, де саме людина стоїть — у “суті” чи в “ілюзії”, а чи залишається вона при цьому живою всередині.
♥️♥️♥️
Ідуть верблюди по піску.
Пів року, може – рок.
Ідуть верблюди… В чому ж чому СУТЬ?
А суть – в пісок. В пісок!
Грудна Жаба, :)))
❤️❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати