Моя історія:

Я почав писати років у 5. Це була невелика оповідка про нашого собаку Хруща (речень на три). На жаль, той "твір" не зберігся, але я досі пам'ятаю, що це була яскрава, хоча і коротка історія, написана величезними кривими  (але різнокольоровими) літерами (то був період творчості, коли все писалось фломастерами). "Текст" про песика доповнювався майже точним портретом головного героя. Ну точним у якому плані - з малюнка можна було вгадати, що це собака, а не стілець чи недобудований будинок. Трошки старшим, може, у 8-9 років, я перейшов на інший рівень, як творчий, так і технічний - батько став пускати мене до своєї друкарської машинки. Літературознавці назвали б ті мої тексти "літературним дадаїзмом", а людина, яка не шарить за літературу, - набором літер. Власне, в ті часи моя творчість полягала в тому, що я із задоволенням і з усього маху лупив по клавішах, насолоджуючись звуком їхнього ходу і дзиньканням каретки та сичачи, коли палець застрявав між клавішами, не звертаючи особливої уваги на змістове наповнення того, що виникало на папері. Процес переважав над результатом - саме тому паперу інколи не було, я просто клацав.

З 10 до 14 років я вів щоденник, як і мій батько. Ті невеликі записи нині - справжня машина часу в "нульові". Десь у цей період я став писати щось схоже на класичну прозу, і почав відразу з романів. Комп'ютера в мене тоді ще не було, тому я просив батьків купувати мені великі зошити в цупкій палітурці, на сторінках яких досі можна прочитати фентезі, де половина епізодів була переказом сцен з голлівудських фільмів, бойовик, у якому герой потрапляє в якісь сиутації на кожній другій сторінці, і навіть якусь заморочену оповідку, де головними героям були ТНМК і Океан Ельзи, та багато чого іншого.

У 16 років мене вперше опублікували. Мій фантастичний твір про працівника сфери продажів, який потрапляє в село 1950-х і намагається звідти вибратись, знайшов своє місце на сторінках журналу "Березіль". З того моменту я десь так і пишу - переважно в "стіл" і дуже рідко публікуюсь в спеціалізованих виданнях. Хоча інколи стіл заміняє літературний сайт, по типу "Букнету", у якому можна поділитись своєю творчістю, не чекаючи згоди рецензента чи видавця.