Прочитала роман  Голе щастя автора  Dana N і він справив на мене дуже приємне враження. На перший погляд здається, що це доволі класична історія: зрада напередодні весілля, головна героїня Хейлі та нове знайомство з Торном, між якими поступово виникає симпатія й іскра. Хейлі губиться у власних роздумах, а Торн досить відверто озвучує свої почуття.

Але найцікавіше починається саме там, де ви вносите свою авторську корективу. Зраду Луїса ви подаєте дуже неоднозначно, змушуючи читача постійно сумніватися й аналізувати. З одного боку, Хейлі боляче й образливо, що вона застала його з секретаркою. З іншого — ви показуєте цю ситуацію як нібито випадковість, адже сама Хейлі з Торном опиняється в подібному моральному полі.

Особисто я все ж схиляюся до думки, що в Луїса була певна інтрижка — можливо, не тривала і не обов’язково фізична у прямому сенсі, але сам факт того, що він залишив секретарку на робочому місці навіть після того, як його побачила наречена, виглядає щонайменше дивно. У цьому контексті він постає як досить типовий, модний аб’юзер — неоднозначний, суперечливий персонаж.

Водночас ви дуже тонко показуєте, що Хейлі пам’ятає турботу Луїса, його плани на спільне майбутнє, і це її тримає. Вона виглядає героїнею, яка ще не визначилася остаточно. Адже людина, яка по-справжньому кохає, зазвичай не аналізує свої почуття — вона в них упевнена.

Торн, своєю чергою, закриває інші її потреби — передусім духовні. З ним вона може говорити про важливе, бути почутою, відчувати емоційний контакт. Можливо, йому бракує стабільності, але водночас він уособлює пристрасть і живу емоцію, якої Хейлі так потребує.

Окремо для мене важливою стала ще одна річ. У "класичному" романі, з подібною вихідною точкою, Хейлі, найімовірніше, кинулася б у нові почуття з Торном, доволі різко, емоційно, на повний відрив. Але у вашому тексті вона інша. Вона — жінка, яка думає. Вона не ріже з плеча, не тікає від болю в пристрасть, а намагається розібратися в собі.

Хейлі намагається нікого не образити: ні Луїса, ні Торна, ні — зрештою — саму себе. Вона постійно перебуває в русі думок, слухає інших, дивиться на чужі історії, на досвід матері, дядька, на те, як складаються чужі життя. Вона зважує, сумнівається, аналізує. І саме це робить роман дорослим. Бо в реальному житті жінка часто поводиться саме так: думає, порівнює, боїться помилитися й лише потім наважується на рішення.

Фінал роману, на мій погляд, — дуже сильний. Відкритий кінець залишає читача в роздумах і дозволяє кожному зробити власний вибір. Звісно, як читачці мені хотілося б побачити, що Хейлі обирає Торна і життя «на повну», але я вважаю, що ваше рішення не закривати історію — абсолютно правильне. Саме це додає тексту автентичності й авторської сміливості.

Окремо хочеться відзначити стиль: проза легка, доросла, без надмірних прикрас і перевантаження. Текст читається легко, все зрозуміло — хто, що, чому і з ким. Є дрібні граматичні моменти, але це вже справа редактури.

Загалом моя оцінка дуже висока. Це доросла, чесна історія про жінку, яка заплуталася й мусить зробити вибір — навіть якщо нам, читачам, цей вибір так і не показали. І, чесно кажучи, я її цілком розумію.