Навіщо

Під такою чи подібними назвами зазвичай на «Букнет» з’являються блоги, в яких автори чи авторки влаштовують невгамовну жалобу з голосінням (адже потужно жаліються на бліду статистику щодо прочитань своїх книжок) або відверто скиглять з приводу відсутності будь-якої подальшої мотивації до літераторської справи.

На противагу, маю бажання оприлюднити особисті відповіді, стосовно оголошених питань.

Починатиму зі спогадів.

Одного разу, ще в юності, мій другий педагог з фортепіано несподівано надав мені корисну пораду, якою я користуюся впродовж усього життя, і не тільки в музиці.

Помітивши, що я надто хвилююся, коли мушу виходити на сцену, той чоловік, який щойно закінчив престижну на той час консерваторію, поцікавився:

— Чого ти так переймаєшся?

— Як «чого»? У залі зараз багато незнайомих людей, і всі вони дуже різні. Просто не уявляю, то як же сподобатися їм усім, під час свого виконання?

Вже перебуваючи в навчальній аудиторії, педагог досконало пояснив:

— Не треба грати «для всіх», ніде й ніколи. Кожного разу обирай собі лише єдину людину, котра здатна, на твою думку, зрозуміти глибинні сенси музичних творів, що лунатимуть у твоєму виконанні.

— А як же бути з усіма іншими, хто сидітиме поряд?

Вчитель усміхнувся:

— Неможливо догодити одразу всім. Якщо в тебе вийде покращити настрій хоча б одній людині, то ти вже переміг. Справжнє мистецтво це завжди «розмова віч-на-віч», а не «конвеєр з виробництва задоволень».

Ось відтоді в мене поступово і з’явилася дієва звичка обирати, для кого, власне, я сьогодні гратиму. Пізніше я її трохи удосконалив, шукаючи «свого» глядача заздалегідь, суто у власній уяві, а не безпосередньо в залі, виглядаючи з-за лаштунків перед виходом на сцену.

На своє мистецьке щастя, незграбну спробу «сподобатися всім» я остаточно кинув ще тоді, в юності.

Враховуючи зазначений вище досвід, вперше відвідавши літературний сайт «Букнет» (за кілька років до повномасштабного російського вторгнення), мені вистачило двох-трьох хвилин, аби зрозуміти, що «моїх» читачів та читачок тут майже немає. Тож, якщо я таки залишатимуся на цьому «специфічному» ресурсі, напевно, не слід розраховувати на «натовп шанувальниць та поціновувачів»?

Втім, як «технічний засіб», що здатний зберігати тексти в зручній та приємній для читання формі, «Букнет» є цілком прийнятним. А тому, вирішив я, нехай переважна більшість відвідувачів цієї платформи і надалі полюбляє лише певний контент (бо вони мають на це повне право), але відшукати свого «єдиного» читача, як на мене, можливо будь-де й будь-коли.

До речі, за моїми власними спостереженнями, існує лише два різновида Митців, що принципово відрізняються одне від одного. Перший (назвемо умовним Ремісником) цілеспрямовано потурає шанувальникам, намагаючись повсякчас підлаштовуватися під їхні смаки або запити. Тобто, виключно поціновувачі «замовляють музику», вагомо впливаючи на те, що робить Митець, оскільки це вони ведуть його за собою, за своїми вподобаннями.

Другий «різновид» (умовний Майстер) навпаки веде інших за собою (тих небагатьох, хто відгукується на мистецький «поклик»), бо він свідомо обирає «грати за своєю унікальною партитурою», відкидаючи розтиражовані.

Одразу зауважу, що у подібному розподілі ролей відсутнє знецінення чи зневага до будь-кого. Серед умовних Ремісників є безліч працьовитих і надто талановитих письменників та письменниць, хто вкладає душу в те, що робить. І в них це доволі гарно виходить, бо вони, перш за все, є гідними професіоналами в літературі.

Проте умовні Майстри завжди перебувають у меншості, але це саме вони створюють бренди, які пізніше прагнутимуть наслідувати Ремісники…

Наостанок наведу відомий вираз про «склянку, що напівпорожня чи напівповна», який використовується, як ідіома чи протиставлення песимістичного і оптимістичного погляду на конкретну ситуацію в житті чи загалом на світ (малюнок вгорі).

Звісно, книжкові полички «Букнет» сьогодні переповнені романтичними історіями, або деякими іншими, але на сайті є лише одиниці книг у тому жанрі, в якому працюю я. Тобто, якщо дивитися з позитивним настроєм, поличка мого жанру й досі залишається вільною. Отже, я маю чудову нагоду її заповнити, чи не так? До цієї привабливої справи закликає мене і моя улюблена персонажка, Дарина Запорізька з «Вулиці Музичної», вказуючи на відповідне затишне місце в електронній бібліотеці «Букнет».

[малюнок]

МАТЕРІАЛ СТВОРЕНО ВИНЯТКОВО ДЛЯ «БУКНЕТ», КОПІЮВАННЯ ДО БУДЬ-ЯКИХ ІНШИХ ЛІТЕРАТУРНИХ САЙТІВ Є СВІДОМИМ ШАХРАЙСТВОМ ТА ПОРУШЕННЯМ АВТОРСЬКИХ ПРАВ

◇Надихаючий блог◇

ТГ-канал☀️«Позитивний реалізм»☀️

Інстаграм ✧ Фейсбук ✧ YouTube

✉️ skazochnik01@gmail.com