Коли у зйомну однушку сирої, прогнилої наскрізь бетонки тебе на руках заносить Том Хідлстон, годі й сподіватися на адекватну реакцію місцевих.

— Слава Ісу! А що таке, зомліла? — вистрибнула з-за рогу Зинаїда Павлівна — Шерлок Холмс, моя сусідка і місцеве сарафанне радіо за сумісництвом. Мала би ще Хрущова пам'ятати. 

— Вона завжди слабувала, якась зелена аж ходила, — не вгавала жвава на свій вік повнотіла жінка років вісімдесяти. — А то все телефони, все ті ваші ґаджети і погане харчування! 

Судячи з мовчанки у відповідь, бог брехні її ігнорував. 

— Хоч жива, юначе? Ти мене чуєш взагалі? Як не виховано... — дріботіла за нами сходовою кліткою аж до самої квартири.

Я будучи в напівпритомному стані пробурмотіла щось схоже на "Доброго ранку, Зинаїдо Павлівно".

— Тьху! Ото молодь пішла! Срамота! — в прямому сенсі слова плюнула нам вслід бабуська, перш ніж Локі встиг зачинити двері ногою.

Вітаю, товариство! Історія про Локі плавно набирає обертів і я запрошую вас прочитати нову главу :)

Є тут ще фанати Тома Хідлстона, окрім мене, чи ні?