Так багато людей написало мені, що хотіли б бачити продовження циклу "Земля-2", що я мимоволі постійно замислююсь над його написанням, попри всі об'єктивні перешкоди. Ніщо так не винагороджує працю автора, як вдячні читачі, які просять про продовження, тож ігнорувати їх - просто неправильно та неможливо.
Але як продовжувати писати цикл, якщо ти вже змінився?
"Погляд на зорі" та "Шлях до зірок" були створені у 2019-2021 роках, коли я працював у Києві на престижній офісній роботі із комфортним графіком, багато відпочивав, мав вдосталь часу на творчість (у тому числі і на неквапливі роздуми, експерименти, дослідження). Я багато подорожував світом, спілкувався із людьми, насолоджувався життям і загалом досить оптимістично, насправді (хоч тоді це не здавалося мені оптимізмом) оцінював майбутнє світу та людства.
Після майже чотирьох років повномасштабної війни, коли намагаюсь почати роботу над продовженням, здається, що перші дві книги писала інша людина. Людина, думки, почуття і світогляд якої мені вже багато в чому далекі.
Мимоволі згадую, як свого часу прочитав "Володаря перснів", а пізніше "Гобіта" (така вже викривлена хронологія в мене склалася), і був вражений, наскільки інший дух у більш ранньої книги Толкіна. Навряд чи це збіг, що ці твори розділяла між собою Друга Світова війна.
У вас щось подібне траплялося? Що сідаєте за продовження, і розумієте, що ви вже інші, світ інший?
І як ви із цим працювали? Намагалися робити над собою зусилля, аби вберегти первинний дух твору та його органічність? Чи дозволяли сюжету та навіть самому духу історії прямувати туди, куди її тягне ваш новий досвід, нова особистість?
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВітаю, пане Володимире) І рада вас бачити тут))
Ні в якому разі не треба робити над собою зусилля і змушувати повертатися до себе колишнього. Мені здається, зараз, з вашим досвідом та здобутими вміннями історія вийде ще кращою. Вона просто не може не вийти) Тим паче, стиль ваш, такий впізнаваний, я думаю, нікуди не подінеться)))
І так, я пам'ятаю, що за мною боржок непрочитаної другої частини. І скоро обов'язково повернуся до читання та коментування)
/Сором'язливо затуляє обличчя/
Тетяна Овчіннікова, Також дуже радий вас тут бачити і щиро дякую за підтримку) Ви що, ні про який "боржок" і мови бути не може. Власний творчий процес завжди має бути на першому місці. А я ж бачу, що він у вас зараз активно йде. Навіть у соцмережах вже не раз зустрічав згадки ваших творів (було приємно бачити знайомі ім'я і обличчя ;) Тож в першу чергу творіть, просувайте книги, це найважливіше для автора. А якщо колись захочеться відволіктися та випаде вільний час почитати і моє - звісно ж мені буде дуже приємно)
Тим й цікавіше. Це означає, що ви не стояли на місці. Ваші погляди, мрії, пріорітети змінилися. І це зрозуміло. Ви можете подивитися на свою історію під іншим кутом і відкрити грані, про які не здогадувалися раніше. І це не означає, що історія буде гіршою. У мене так було зі "Щоденником проклятої" Між тим, як я почала писати цю історію, і тим, коли завершила тут, на Букнеті, пройшло більше 10 років. В чернетках (від руки) було геть інше, але иепер моє бачення фіналу вже не було таким, як тоді, бо в мені самій багато чого змінилося. Якось так.
Володимир Забудський, Дякую за пропозицію. Було б цікаво почути вашу думку. Я подумаю над цим:)
Думаю, що розумію, що ви маєте на увазі. В мене є твір, який я довго писала кілька років тому і дуже його любила і продумувала продовження – але боюся, що не вийде, що я не зможу знову зануритися в ту атмосферу... Хоча хотіла б.
Володимир Забудський, ✨❤️✨
Так, Володимире, це загальна пооблема. Війна позначилася на всіх. Змінилися теми, відношення до життя, додався досвід (інколи такий, що й не треба було б, але що вдієш?). Кожен пропускає це все серез себе і відображає в творчості.
Продовжуйте писати з повагою до свого досвіду. В жодному разі не намагайтеся бути таким як раніше. Впевнена, ваші книги стануть ще кращими!
Єва Ромік, Дякую, це добра порада. Теж відчуваю, що так правильно. Бути кимось іншим (навіть колишнім собою) усе одно не вийде - ти завжди лише той, ким ти насправді є. Завжди любив книги, у яких відчувається щирість та справжність думок автора.
Дуже слушна думка)
Ми змінюємося, а разом з нами і наше світосприйняття.
Я писала одну книгу, через деякий час видалила і перевалила, змінивши частину і деякі глави (вона ще не була дописана). Загалом, ідея книги була легкою і чуттєвою, а вийшла доволі серйозна і складна багатошарова історія. Але я не шкодую, бо пишу чесно. Якщо цікаво, то це «Світло його кохання».
Я одна з Ваших поціновувачів, тож чекаю нових книг. Якщо це буде не продовження, то пишіть те, що до душі)✨
Любава Олійник, Надзвичайно приємно, що пам'ятаєте і чекаєте продовження ❤️ Я вже десь у душі відчуваю, що воно буде. В мені вічно борються "не можу писати" й "не можу не писати", і друге зрештою завжди перемагає, хай би які були зовнішні обставини. Цікаво, що і у вас траплялися схожі випадки. Приємно знати, що я не один такий) Думаю, книга стає лише глибшою, цікавішою, якщо у процесі написання автор переосмислює історію. Багато шедеврів класики, до речі, теж писалися не з першого разу і дуже довго. Вже додав у бібліотеку «Світло його кохання», обов'язково за нагоди почитаю.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати