Ммммм...

Я зараз п'ю кавусю і редагую третю частину розказу.

І боже, як же ш я задовбалася. Писати те, що відбувається в тебе в голові НАБАГАТО легше, а ніж перечитувати це по тисячу раз і виправляти помилки. Іноді я жалію, що вирішила писати це. А потім нене ще й читати не будуть, бо комусь здасця, що мої тексти "ну такоє"...

Ну гаразд, я далі редагувати й страждати. Просто вирішила виговоротися від втоми.

Ось вам миленька картиночка:

3 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти

Іван Павелко

02.02.2026, 08:10:52

Не звертайте уваги ні на кого, пишіть , кожній книзі свій читач⚡✨❣️

Ромул Шерідан

01.02.2026, 23:54:00

Нічого не думайте, а пишіть і ще раз пишіть. Картинка — супер ✨

Яна Тарасевич

01.02.2026, 23:46:55

Не треба себе накручувати. Це нормальні відчуття кожного автора. Десь сумніви, десь невпевненість, десь незрозумілість. Але це все тимчасово. Після того, як відпускаєш свій твір у люди, то він починає жити! І це чудово! Ваші читачі обов'язково знайдуться. Все буде добре) Успіхів!!!

Anya Knight

відслідковують

Інші блоги

Анна Лященко

Вона запропонувала - він погодився!

До речі, про Діану… Повісити в рамочку? Згадую її вчорашні слова. Та легко! Появу Діани я зустрічаю повністю підготовленим: на моєму столі лежить стос звітів про освоєння коштів, виділених мерією та залучених від благодійних

Анна Лященко

Та нехай дома сидить!

Ми виїжджаємо з маєтку. Королівські гвардійці супроводжують нас, і з боку це здається почесною вартою. Але я знаю, що вони виконують зовсім іншу функцію. Їхнє завдання — простежити, щоб я не втік. Ледь виїхавши за ворота,

Анна Лященко

Побачаться чи ні?

Неусвідомлено я ще сильніше кутаюся в цупку тканину, втупившись носом у комір і вдихаючи його аромат. Георганов помічає мій рух і, презирливо усміхнувшись, повільно опускає руку в кишеню штанів. — Поміняємося? — тихо,

Сергій Більцан

Трішки одеського гумору до Дня сміху...

— Моя Циля вічно ниє: «Мені носити нема чого, мені носити нема чого!» — Ой, Фімо! Я тебе благаю! Дай їй мішок картоплі, і нехай носить! — Розо Марківно, я чула, що ви таки одружили свого Додика! Ну, і як вам

Ольха Елдер

Інколи (дуже рідко), але Норман буває людиною

“Накрапав дощ, небо було сіре. Але Норман сяяв. Хоча його обличчя залишалося відстороненим, Джим бачив у ньому якусь безтурботність. Вночі вони обоє не спали. Їм було зовсім не до сну. Вони були стомлені. Але якщо слуга